Як побачити все найкраще, відвідавши Умань вперше в житті (і мова тут не тільки про Софіївку).
На заході Черкаської області, під самим центром України, між пагорбами розташоване місто Умань. Перша згадка містечка «Гумань» датується 1616 роком, хоча до цього у 1569-му Уманщина перебувала у складі Речі Посполитої. Здебільшого свою відомість місто отримує як туристичний осередок, тому багато людей долають сотні кілометрів аби його відвідати, проте, чим притягує місто окрім Софіївського парку?
Першим, що зустрічає гостей, є міський автовокзал. Не найкращий початок, тому не варто тут затримуватися. Через «Софіївку» є можливість пройти навстіж до іншого входу. Тепер перед туристом стає вибір, побачити історичну частину міста чи просто оглянути його повсякденність. Часу на роздуми буде достатньо. Від виходу з парку простягається вулиця, якою іде шлях до центральної площі. У минулому широкий, застелений бруківкою майданчик та закільцьована дорога, після реставрації стала місцем для прогулянок. Щодо історичних пам’яток достатньо роззирнутися довкола. Висока біла будівля з колонами – колишній греко-католицький костел (зараз там картинна галерея). Позаду, біля площі знаходиться двоповерхова будівля – стара міська бібліотека.
На сьогоднішній день її стан викликає лише сум. Проминувши споруду вуличкою донизу, зустрічаємо радянський обеліск, біля якого знаходиться ще одна з архітектурних пам’яток міста – будівля Уманського Державного Педагогічного Університету імені Павла Тичини. Споруджену на початку 20 століття, що цікаво кількість студентів перевищує 10 000 тисяч осіб денної та заочної форми навчання. Рухаючись далі, по боках ви побачите історичну забудову міста, разом з Василіанським монастирем, спорудженим графом Потоцьким у 1764-1766-му роках. Також споруда мала оборонне значення, її надійні стіни мають метр завтовшки. Проминувши парк, ви опинитесь перед шляхом до Свято-Михайлівського собору, кінець будівництва якого датується 1853 роком. За ним знаходяться старі міські торгові ряди, які більше нагадують невеличку квадратну фортецю, з внутрішнім двориком.
Щоб дізнатися більше про життя міста, варто прямувати до набережної біля Осташівського ставу, яку ще називають алеєю молодих сердець, через велику любов молоді до цього місця. Щоб туди потрапити, варто пройти крізь центральний парк, звідки спуститись вулицею до сірої будівлі з колонами. Колись це був храм, потім кінотеатр, зараз нічого.
Навіть неуважний турист помітить це місце. В очі вам одразу кинеться невеликий парк, вхід до якого прикрашають 2 молодих сакури. Там знаходиться один із найулюбленіший краєвидів гостей, пам’ятник Тарасу Шевченку, перед яким в западині розкинувся став. Обов’язковою рекомендацією є прогулянка новою набережною, на якій нещодавно розташувалися маленькі сакури. Окрім цього випадає можливість розглянути виставку мініатюрних корабликів і зустріти захід сонця, сидячи в кафе, куштуючи каву, на фоні теплого пейзажу, який поринає разом із відвідувачами у приємні спогади.
Завжди мати із собою турнікет і вміти його накладати у будь-яких умовах: однією рукою чи ж у темряві. Цього студенти-журналісти Донецького національного університету імені Василя Стуса навчалися на тренінгу із тактичної медицини. Вважаю, що такий захід став відгуком на актуальні виклики часу та прагнення молоді бути готовими до будь-яких ситуацій і розповім про нього детальніше.
“Дві години це дійсно мало для такої важливої теми як тактична медицина, враховуючи що ми живемо в часи війни. Тому ми розглянемо з вами найважливіші моменти“, – зазначив тренер Євген на початку заходу.
Для мене дві години тренінгу здалися миттю у порівнянні з глибиною теми. І для моїх одногрупників тренінг став для студентів справжнім відкриттям. Кожен рух, кожне слово інструктора викликало непідробний інтерес та концентрацію. У програмі тренінгу були як теоретичні знання, так і практичні заняття. Студенти дізналися про алгоритм дії при різних видах травм, навчилися зупиняти кровотечу за допомогою джгутів різних видів та вирбників.
«Мені дуже сподобалось, що окрім теорії, усі знання ми перевіряли одразу на практиці наприклад як правильно накладати джгут», – поділилась враженнями студентка 1 курсу магістратури Анастасія Цвіра.
Крім того, студенти дізналися про психологічні аспекти надання допомоги в екстремальних ситуаціях. Інструктор розповів про те, як зберегти спокій, як спілкуватися з постраждалим і як подолати власний страх.
Довідково: Фахівці, які проводили тренінг, із 120 бригади ТРО із бойовим досвідом. І зараз у Вінниці проводять навчання для всіх охочих. Звертайтеся!
З початком повномасштабної війни в українському інфопросторі почали зʼявлятися новини про випадки мародерства зі сторони окупантів. Поки вони полюють на майно українців, російські пропагандистські артисти намагаються не відставати від своєї армії, щоправда, замість майна, вони крадуть українську культурну спадщину, зокрема пісні.
Фото: Збруч
Практика привласнення чужих мистецьких творів для Росії – не нова. Нападаючи на інші народи, вони в першу чергу намагаються навʼязати їм відчуття меншовартості, чи довести, що такої нації взагалі ніколи не існувало. Для цього або знищують досягнення культури, або переробляють їх на свій лад, щоб використовувати для маніпулювання.
«Вона [колоніальна політика Росії] була покликана стримувати та контролювати розвиток культури в колоніях — сфери, де, очевидно, формується і через яку комунікується ідентичність певної спільноти людей, народу, нації. Саме тому культура — це «небезпечна» річ», – розповідає Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту, у межах спецпроєкту Ukraїner – «Деколонізація».
Саме таку політику агресор намагається в наш час застосувати до культурної спадщини України, важливою складовою якої є пісні. Зокрема, ті, які асоціюються із виборюванням української незалежності. На прикладі одного із таких музичних творів проаналізуємо, як працює російська пропаганда.
«Пливе кача, дівки хороводять
В «Азовсталі» демонів хоронять
Серед степу палахала хата
Богоматір родить немовлято…»
22 лютого 2023 року, в Москві відбувся концерт-мітинг. На ньому виступали російські артисти, що підтримують війну, однак, зі сцени, лунала й українська мова. Виступу російського диктатора передувала «Пливе кача», проте з оригінальною піснею, за сенсом, вона немає нічого спільного. Авторство належить уродженцю Маріуполя, в минулому журналісту, Акіму Апачову та російській співачці Дарії Фрей. Раніше вони зняли цинічний кліп до цієї пісні на руїнах «Азовсталі», чим викликали обурення українців. Попри заяви, про «штучність» нашої мови та заборони усього, що асоціюється з Україною, пісню росіяни мають можливість слухати на телебаченні. Вона звучала навіть на «Первом канале» , в той час, коли російські правоохоронці виписують людям штрафи та вироки , за прослуховування української музики. Таку прихильність у ворожої влади пісня здобула завдяки великій кількості вигідних їй символів та наративів.
«Хто там старший серед полонених?
Руш впереду руки за голову
Розгорнися, сiдай, дозволено
Є розмова з холоду в полум’я»
Чому саме «Пливе кача»? В людей, які слідкували за подіями на Майдані, вона асоціюється саме з Революцією Гідності, адже запамʼяталась, як реквієм для загиблих активістів. В наш час нею супроводжується прощання із полеглими героями. Для українців вона стала символом боротьби за свободу і незалежність та зайняла важливе місце в історії країни
«Вісім років минуло вироком
Що тепер мені скажеш Іроде?
Де ховати вас усіх могилами?
Що робитимуть ваші сироти?»
Ці рядки з пісні підозріло схожі на відомий кремлівський наратив: «Где вы были восемь лет?», який звинувачує у воєнному конфлікті українську сторону. І вже неодноразово був спростований українськими медіаекспертами, зокрема «Детектор медіа».
Стосовно останніх двох рядків, то пропагандистське «мистецтво», звичайно, згадує про втрати серед українців, проте зовсім не хвилюється за російських сиріт, батьки яких загинули на чужій землі за хворі ідеї влади.
«Я стояв тут, стою тут і досі я
Як тобі ця нова Новоросія?
Я не просив до вашого острова
Ти мене винудив пострілом
У цьому полум’ї збожеволіли
Як тобі ці палаючі посліди?
Окривавлені досвідом
Чи встиг ти помолитися Господу?»
Пісня намагається створити враження, що ліричний герой не розділяє європейський шлях і потерпає від тиску «інших» українців, які його обрали, а Росія приходить йому на допомогу.
А також, що він досі знаходиться на своїй землі – території України, проте, впевнений що це «Новоросія». І що «Новоросія» – вибір населення, а не жорстока окупація.
За допомогою образу цього персонажа автори спробували створити враження, що такої думки дотримується все населення Донбасу.
Не обійшлося тут, без звернення до Бога, якого росіяни часто використовують, як важіль впливу.
«Чуєш ZOV – загарматило мраком
То калібри летять примарами
Лікарями українства хворого
Врачувати йде Україною
Чумний лікар зі своїми рекрутами
В Азовсталі червоною калиною»
Важко не помітити у цих рядках виправдання дій загарбників, які судячи з тексту намагаються «вилікувати» українство. Ракетами, які прилітають в житлові будинки, лікарні та дитячі садки.
«Знов май кровити Маріуполем
Моє місто Марії зі звичкою
Зустрічає Георгівською стрiчкою
Богоматір зі свічкою
Дочекалася сина у відчаї»
Маріуполь – одне з тих міст, що найбільше постраждало від ворожої армії, у пісні показують «братнім», повʼязують його з радянською символікою. Показують його страждання, але не уточнюють що Росія є їх причиною.
«Розкажи тому ляху про москаля
Передай йому кожне слово
Це мій дім, це мій Крим, це моя земля
Я також забираю мову»
Москалем себе називає головний герой і просить передати союзникам України свою позицію. Заявляє, що свою мову він забирає з собою. Щоправда, в коментарях для медіа, Акім Апачов, завжди заявляє, що мова потрібна лише як трофей. І сам, народившись в українському місті, так і не зміг написати текст своєї пісні без помилок. Адже, «палахала», «немовлято», «посліди» та інші «перлини» цього музичного твору є чимось чужорідним для української мови.
Ці рядки влучно показують тактику росіян стосовно чужої культури – привласнити й спаплюжити. Вона так глибоко вплелась у свідомість народу, що вважається чимось абсолютно нормальним.
Музика – не завжди безневинний витвір мистецтва, в руках тих, хто намагається знищити правду, вона перетворюється на зброю, В наш час важливо зберігати й поширювати свою культуру, щоб захистити та відстояти історію, яка є важливою складовою незалежності на інформаційному полі бою, допоки наші військові щодня виборюють її на фронті ціною власних життів.
Російські окупанти буквально поселилися та живуть в енергоблоках Запорізької атомної електростанції, де мали б перебувати винятково фахівці. Натомість фахівців МАГАТЕ окупанти туди не пускають, дозволять заходити лише в «чисті» зали. А зали, де розташували військову техніку, вибухівку, зробили вогневі позиції для кулеметів – «опечатали».
Від 4 березня 2022 року ЗАЕС залишається окупованою військами рф. Кожен день перебування військ рф на ЗАЕС – загроза не лише для України, але й для всього світу.
Десятки одиниць військової техніки з боєкомплектами, зброєю та вибухівкою стягнуто до машинної зали ще влітку 2022 року. Там ж окупанти вирішили зробити вогневі позиції для кулеметів, а на дозвіллі гратися гранатометами. Все це знаходиться «зовсім поруч із обладнанням, яке забезпечує роботу турбогенератора. Зокрема, в безпосередній близькості до головного маслоблоку, де міститься легкозаймисте масло, яке охолоджує парову турбіну. Там ж є вибухонебезпечний водень, який використовується для охолодження генератора», – повідомили в «Енергоатомі».
В березні 2024 року в телеграм-каналі Енергодару з’явилися фото та відео на яких окупанти всередині енергоблоків, а саме в вищезгаданому машинному залі, бігають та займаються боксом біля турбогенератора АЕС, який виробляє електроенергію.
Фото: російські військові займають спортом біля турбогенератора ЗАЕС/ Telegram: Скелети Шевчика і Ко.
Для розуміння та переконання, що на фоні турбогенератор ЗАЕС подаємо фото Олександра Сініци, який у 2013 року сфотографував турбогенератор 5-го енергоблоку ЗАЕС для УНІАН:
Фото: Олександр Сініца/ УНІАН. 09.04.2013
Зокрема на опублікованих відео окупантів, які бігають в машинному залі ЗАЕС, можна чітко побачити військову техніку з позначкою «Z», БТР-и та вогневі позиції:
Фото: російська техніка в машинному залі ЗАЕС/ скріншот з відео з Telegram: Скелети Шевчика і Ко.
Команда «OSINT Бджоли» ідентифікувала одного із спортсменів, який скоріш за все і виклав відео у мережі. Ним виявився 23-річний Сапєгін Олексій Олександрович, уродженець Республіки Калмикія. Занесений у базу «Миротворець».
Фото: Telegram/osint_bees
Ідентифікувати вдалося і його дружину – Сапєгіну Маргариту Андріївну 2001 року народження. Як пише команда «бджіл» побралися Олексій та Маргарита у 2020 році. А вже в лютому 2021 в них народився син – Микита. Про це ми дізналися з Instagram-сторінки Маргарити, де під фото з малюком вона пише дату хештегом та називає сина «Никита Алексеевич».
Фото: Instagram/rita_rmm
Фотографій з чоловіком Маргарита не публікувала до 2023 року. А під фото з виписки з роддому написала, що вже вдома та чекають на батька. Можливо, вже в той час Олексій Сапєгін воював проти України, проте це невідомо точно. З Instagram-сторінки його дружини ми можемо побачити лиш те, що Новий 2023 рік вони зустрічали разом.
Фото: Instagram/rita_rmm
Ідентифікувати співслужбовців Олексія поки що не вдалося. Та в раніше згаданому дописі Telegram-каналу Скелети Шевчика і Ко є скріншот із відео, яке вони публікували раінше.
Фото: скріншот з відео з Telegram: Скелети Шевчика і Ко.
На фото троє не ідентифікованих російських військових. Проте відомо те, що вони належать до неонацистської диверсійно-штурмової розвідувальної групи «Русич», яка є підрозділом зс рф. Про діяльність ДШРГ «Русич» зробили розслідування OSINT-спільнота Molfar.
Зокрема ДШРГ «Русич» описується наступним чином: «Вони приходять вбивати та мародерити, відрізати вуха та насаджувати голови на палиці, вирізати “коловроти” на щоках, ґвалтувати жінок на очах у дітей (потім радять “не залишати свідків”), вони виправдовують тортури та кастрування полонених, кажуть “не бійтесь вбивати полонених”, самі ж ріжуть та їдять домашніх тварин, стикають слиною від “запаху згорілих укропів” та сексуально збуджуються від вбивства. Вони – це “ДШРГ Русич”».
«Русич» беруть участь в російсько-українській війні від самого початку – від 2014 року. Згідно з публікацією, були причетні до знищення колони батальйону “Айдар” у ході організації (1, 2) засідки, в якій загинуло понад 20 бійців “Айдару”. Після даної операції були причетні до відео з катуваннями та підпалювання вбитих.
Не лише Україну знищують, але й брали участь в російській інтервенції в Сирії та Республіці Сьєрра-Леоне, зокрема з президентом Республіки, про що вони пишуть у своєму Telegram-каналі та ВК.
Фото: скріншот з ВКонтакте/ДШРГ Русич
Фото: скріншот з Telegram/ДШРГ Русич
Неодноразово проводилися розслідування щодо причетності ДШГР «Русич» до ПВК «Вагнер», та вже тепер вони й самі це не приховують, публікуючи відповіді фото та дописи.
Фото: скріншот з ВКонтакте/ДШРГ Русич
Фото: скріншот з Telegram/ДШРГ Русич
ДШРГ «Русич» здобули собі славу головорізів та неодноразово зафіксовані їхні звірствах, які вони чинили проти мирного населення. Сьогодні ж частина їхнього особового складу та техніки знаходиться в енергоблоках ЗАЕС, що несе загрозу діяльності ЗАЕС. І так буде до того дня, доки всі російські військові та причетні до них не покинуть територію ЗАЕС та не заберуть звідти свою техніку.
“Імітація виборів”, “диктатори не відмовляються від влади добровільно”, “наша безпека і свобода на кону” – європейські та світові політики відреагували на російські псевдовибори у своїх соцмережах. Ми підготували для вас добірку найцікавіших цитат.
Одним із перших на цю подію відреагував очільник Європейської Ради Шарль Мішель “Ніякої опозиції, ніякої свободи, ніякого вибору”, – написав він в Х (колишній Твіттер).
Would like to congratulate Vladimir Putin on his landslide victory in the elections starting today.
«Ми нічого не очікували від цих «виборів»; диктатори не відмовляються від влади добровільно!» – написала у Твіттері Світлана Тихановська, білоруська політична діячка, колишня кандидатка в президенти.
“Це не те, як виглядають вільні та чесні вибори” – зауважив Міністр закордонних справ Великої Британії Девід Кемерон.
The polls have closed in Russia, following the illegal holding of elections on Ukrainian territory, a lack of choice for voters and no independent OSCE monitoring.
This is not what free and fair elections look like.
«Європейці повинні обʼєднати свої сили, щоб запобігти розповсюдженню цієї диктатури на нашому континенті. Наша безпека та свобода на кону», – сказала міністерка закордонних справ Бельгії Аджа Лябіб у своєму Інстаграмі.
Також європейські політики засудили проведення псевдовиборів на тимчасово окупованих територіях України.
«Франція не визнає і ніколи не визнає проведення та результати цих так званих виборів і підтверджує свою відданість суверенітету, незалежності, єдності та територіальній цілісності України», – написали на сайті МЗС Франції.
«Вибори» на окупованих територіях України є недійсними та є ще одним порушенням міжнародного права» – пише у своєму Твітері Міністерство закордонних справ Німеччини.
Die Pseudowahlen in #Russland sind weder frei noch fair, das Ergebnis überrascht niemanden. Putin herrscht autoritär, er setzt auf Zensur, Repression und Gewalt. Die „Wahlen“ in den besetzten Gebieten der #Ukraine sind null und nichtig & ein weiterer Bruch des Völkerrechts.
«Мета Росії – вкотре легалізувати результати своєї агресивної політики щодо України» – написало Міністерство закордонних справ Чехії на своєму сайті. Російські “вибори” там назвали “нелігитимним виборчим фарсом”.
Але деякі світові лідери привітали Путіна із “переобранням”.
Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді надіслав Путіну “теплі привітання” та висловив сподівання на подальшу співпрацю.
Warm congratulations to H.E. Mr. Vladimir Putin on his re-election as the President of the Russian Federation. Look forward to working together to further strengthen the time-tested Special & Privileged Strategic Partnership between India and Russia in the years to come.…
Президент Венесуели у своєму дописі назвав “перемогу” Путіна “екстраординарною”, а самі “вибори” “демократичними”, “проведеними у взірцевий спосіб”.
Envío mis felicitaciones al hermano pueblo de Rusia y al presidente Vladímir Putin por su extraordinaria victoria en las elecciones presidenciales de la Federación de Rusia. Ha sido un proceso electoral impecable que en estos últimos 3 días ha demostrado su participación… pic.twitter.com/w2Xe59xUwA
Нагадаємо, що з 15 по 17 березня в Росії тривали “вибори” президента. На них не допустили спостерігачів ОБСЄ. Також російські журналісти із видання “Новая газета” дослідили, що близько половини голосів за Путіна вкинули.
Перша робота Дмитра Олешка як фіксера була пов’язана із Миколаєвом. Улітку 2022 року, коли місто потребувало води, оскільки рашисти перебили водогін, Дмитро супроводжував гуманітраний конвой, а також журналістів із Польщі, які хотіли це висвітлити.
Дмитро працював як з великими, так і маленькими медіа-компаніями з різних країн. Із журналістами та документалістами.
Для того, щоб працювати фіксером, потрібно бути готовим організувати інтерв’ю із представниками місцевих військових адміністрацій, оперативних командувань. “Спочатку це може бути стресово. Як, наприклад, мені організувати інтерв’ю із Володимиром Зеленським? Але не треба нервуватися. Це наша буденна робота. Якщо у вас є запит – потрібно його виконувати”, – говорить фіксер.
Також найперше питання – це питання безпеки. “Ніхто окрім вас не буде цим займатися. Праця фіксера – це праця, яка пов’язана із ризиком для життя. На жаль, у нас робота фіксера не страхується”, – розповідає Дмитро Олешко. Треба заздалегідь попіклуватися про власний бронежилет. Тут можуть допомогти найбільші медіа-хаби, медіа-центри. Обов’язково мати із собою аптечку: у ній турнікет міжнародно встановленого зразка, наприклад, CAT або СІЧ – турнікети нашого українського виробництва.
Важливо пройти тренінги з тактичної медицини, тренінги небезпечного середовища, де вас занурюють в атмосферу екстремальних подій.
Необхідною навичкою є журналістське дослідження правових норм (чи можна перебувати на певній території чи ні, до кого звертатися із військових, щоб отримати дозвіл), а також території, де ви будете працювати.
У день військового журналіста студенти групи Б21_д_061 в рамках вивчення журналістики конфлікту зустрілись з Євгенієм Варєніковим. Він фіксер з Вінниці.
До 24 лютого 2022 наш гість був добре відомий у Вінниці. Він шоумен, ведучій ранкових теле та радіошоу. О 4 ранку 24.02.22 Євгеній, як і більшість українців, був шокований. Згадує, що в перші дні, дивлячись єдині новини почув, що 2000 світових медіа приїхали в Україну. На той час, він знав про існування професії фіксера, але дуже примарно уявляв усі функції таких спеціалістів. Втім, зрозумів, що йому це цікаво. Користуючись величезною кількістю знайомих з різних сфер, Євгеній зробив обзвон і вже в перших числах березня потрапив в Київ з першою групою журналістів. На той час журналістів з-за кордону було значно більше ніж фіксерів в Україні.
Євгеній пояснює, що правильна назва професії Fixer або field producer. Фахівець з України працює з іноземними журналістами. Вони мають завдання редактора: зняти якийсь сюжет для іноЗМІ. Іноземні журналісти, як правило, мови не знають, контактів теж не мають. Задача фіксера організувати сюжет, перекласти і докласти максимум зусиль, щоб всі вижили і не порушили розпоряджень головнокомандуючого. До речі, про них. Євгеній ділиться досвідом, що ці розпорядження є, але як і більшість законів написані вони досить «розмито». Якщо почитати, то все що журналісти роблять в гарячих точках водночас і заборонено але і не заборонено.. . Тут каже, деталі розповідати можна дуже довго.
Основні вимоги до фіксерів такі:
знати мови медіа, з яким співпрацюватимеш або досить високий рівень англійської;
комунікабельність;
висока стрессостійкість;
розуміння принципів роботи газетярів, телебачення, документалістів (в залежності від того з ким планується співпраця).
Також студенти довідались про те, які вихідні дані має фіксер, перш ніж розпочинає роботу. Іноді є завдання редактора. Іноді журналісти знаходять цікавий сюжет, який опублікували медійники іншої країни. Тоді потрібно підготувати все щоб зробити подібний матеріал, адже авдиторії різних країн перетинаються не часто. Шукають фіксерів у спеціальних чатах, групах, іноді за порадую – через «сарафанне радіо». У випадку висвітлення повномасштабного російського вторгнення в поважних світових медіа жорстко дотримуються журналістських стандартів. Втім, скаржиться Євгеній, це рідко розуміють наші прес-офіцери. Він наводить приклади коли топові медіа України радо беруть матеріали в прес-офіцера з його коментарем і публікують це як новину. Світові медіа такого в сюжеті не покажуть. Перш ніж щось розповісти в сюжеті, журналіст має бути на місці і чітко розуміти про що він інформує свою авдиторію. Нам вдалось дізнатись чимало професійних таємниць та деталей співпраці у різних ситуаціях.
Студенти-третьокурсники поділилися своїми враженнями від лекції
Катерина Алілуєва:
Фіксер – це людина на межі між журналістикою та логістикою. Кожен фіксер має свої знання в журналістиці, що допомагає йому збирати інформацію для сюжетів та відповідати за логістичні процеси. Важливим є наявність особистої телефонної книги, треба постійно обмінюватися контактами, оскільки це може допомогти із написанням сюжетів або плануванням наступних завдань. Також фіксер повинен володіти навичками психолога, оскільки спілкування з людьми – це важка праця, особливо коли зустрічаються журналісти з відмінним менталітетом від українського. Або коли ЗМІ потрібен «сильніший» сюжет, де вони хочуть показати все як у фільмі: обстріли, сльози та смерть. Такі журналісти намагаються вивести людину на емоцію, сильніше натиснути на болюче. Завдання фіксера полягає у зниженні точок напруги, аби не виникло непередбачуваних ситуацій або конфліктів. Фіксер також повинен бути відповідальним не лише за матеріал, а й за безпеку виконання завдання. Тож насамперед потрібно зібрати всі необхідні речі та ліки в аптечку й перевірити наявність усього в своїх колег. Також бронежилети та все необхідне приладдя, що допоможе захистити життя. Окрім цього, варто зібрати всі необхідні документи для отримання дозволу на виїзд та зйомку. Це не завжди легко, оскільки потрібно підтвердити свої дані.
Катерина Бондарчук:
Фіксери, у своєму істинному розумінні, є невід’ємною частиною міжнародної журналістики, де вони виступають у ролі зв’язкового ланцюга між іноземними журналістами та місцевими джерелами інформації. Вони забезпечують іноземним кореспондентам доступ до необхідної інформації та контактів у країні, де вони працюють, допомагаючи зробити репортажі більш повними та об’єктивними. Нещодавно я мала змогу зустрітися з Євгенієм Варєніковим, досвідченим фіксером, щоб дізнатися більше про його роботу та внесок у журналістику.
Фіксер повинен мати розуміння місцевих реалій, культури, та політичного контексту, де він працює. Крім того, важливі навички охоплюють вміння швидко аналізувати ситуацію, встановлювати контакти з ключовими особами, орієнтуватися в ризиках та забезпечувати безпеку для журналістів.
Іноземні журналісти, вирушаючи на місце подій, часто мають обмежену можливість отримати доступ до необхідних інформаційних джерел чи контактів. Тут на сцену виходять фіксери, які, як правило, мають глибокі зв’язки в місцевій спільноті. Вони отримують від іноземних колег інструкції, завдання та ключові питання, які необхідно вирішити, а також забезпечують переклад та пояснюють культурний контекст.
Зв’язок з фіксером може відбуватися різними способами, зазвичай це або через інтернет-платформи для пошуку фахівців, які працюють в медіа, або через рекомендації колег та знайомих. Після встановлення контакту іноземний журналіст зазвичай зустрічається з фіксером особисто, де вони обговорюють стратегію роботи, обмінюються інформацією та домовляються про подальші кроки. Окрім того, фіксери часто відомі своєю репутацією та досвідом у роботі з іноземними журналістами, що робить їх цінними партнерами у висвітленні конфліктів та подій.
У випадку висвітлення повномасштабного російського вторгнення, провідні світові видання дотримуються найвищих журналістських стандартів. Це включає перевірку фактів, ретельне дослідження подій та багаторазову перевірку інформації перед публікацією. Фіксери, працюючи з такими виданнями, також зобов’язані дотримуватися цих стандартів і забезпечувати об’єктивну та правдиву інформацію. Вони зазвичай співпрацюють з журналістами на місці, надаючи їм доступ до місцевих джерел і експертів, а також допомагаючи в зборі матеріалів для репортажів.
Отже, робота фіксерів, таких як Євгеній Варєніков, важлива не лише для забезпечення доступу ЗМІ до конфліктних зон, але й для збереження об’єктивності та правдивості інформації, що потрапляє до світової громадськості. Стикаючись із викликами та обмеженнями, вони залишаються невід’ємною складовою висвітлення конфліктів, що формують світову думку та реакцію на події.
У Вінницькій області учні шкіл визначають спортивний талісман регіону у змаганнях “Пліч-о-пліч. Всеукраїнські шкільні ліги”. Голосування триватиме до 31 січня.
Долучитися до голосування може кожен охочий на сторінках проєкту у Фейсбуці та Інстаграмі. Вінниччани уже почали пропонувати свої варіанти, зокрема у Фейсбуці знаходимо такі пропозиції: кінь, гепард, білочка, кенгуру, зубр.
“Для підсумкового голосування буде відібрано 5 тварин. Та, яка отримає найбільшу кількість голосів, стане обласним спортивним талісманом. Він підтримуватиме команди на різних етапах змагань”, – йдеться на Фейсбук-сторінці проєкту.
“Пліч-о-пліч” – це спортивні змагання для українських шкіл, кожна школа може зареєструватися у цьому проєкті на загальнодержавному сайті.
Донецький національний університет імені Василя Стуса, Вінницький національний технічний університет та Вінницький національний медичний університет провели спільний збір коштів на ЗСУ. “Роковий збір” завершився 23 січня, – повідомляє Студентська рада ДоННУ імені Василя Стуса.
У кожного університету була своя банка, куди студенти могли надсилати донати, йдеться у повідомленні.
Окрім зборів, у заходу була й інша мета, це “єднання між студентами університетів на вечорі української рок-музики”, – читаємо на сайті ВНТУ. Під час заходу розігрувалися подарунки за донати, а також лунала жива музика від вінницьких гуртів.
Переможцем “рокового збору” став ВНТУ, студентам якого вдалося зібрати 26 тисяч 697 гривень. На другому місці ДоННУ із 24 тисячами 559 гривень. На третьому ВНМУ – 8 тисяч 420 гривень.
«Студентське життя — це час відкритих перспектив. Можливість жити мріями про чудове майбутнє. Віра у виконання всіх бажань і надія на відкритість усіх дверей.»
Сьогодні у нашій газеті ви трішки познайомитесь із нашими старшокурсниками. Дізнаєтесь про їх студентське життя, їхні враження від навчання та цікаві поради, які допоможуть нам в університеті.
Студентське життя химерне. Нові знайомства, цікавинки на парах та ситуації, про які розповідають лиш найближчим друзям. Воно сповнене пригод різного роду. Від одних у тебе виникає дурна посмішка, а від інших хочеться зникнути під землею. І не варто забувати про особливості дорослого життя. Заробіток, житло, податки й інше.
Що очікував від навчання?
Від навчання очікував більше профорієнтовних предметів. Тобто, щоб усе навчання було спрямоване на розвиток навичок власне по спеціальності. Мені було дуже важливо саме отримати корисні знання, а не просто диплом.Загалом, навчання в університеті я позиціонував як новий етап в житті, яким воно, цілком, і стало.
Що є цікавого? Заходи?
Заходів багато.
Найголовнішим є Дебют першокурсника. Фактично, це театральна постановка із танцями та живим звуком, у якій усі факультети змагаються між собою. І головна її суть – надати першачкам можливість проявити себе на сцені. З такого є також Міні Дебют (суть випливає з назви) та Донартц – той же Дебют, але для старшокурсників.
Саме на факультеті регулярно діять клуби: кіноклуб та настільні ігри. Частенько проходять “Що? Де? Коли?” та Книжковий Клуб. Бувають й тематичні заходи (як Жовтневі Гармати та квест на Хеллоуїн). Щороку робимо Квест Першокурсника, щоб познайомити студентів 1-го курсу із нашим закладом. І звісно ж День Факультету – що взагалі окрема масштабна історія.
У більшості з них я особисто приймав участь, а половину навіть організовував.
Життя, як то кажуть, цікаве. А студентське життя – ще краще. Нові знайомства, активності, заходи – усі ці штуки варто спробувати, воно дійсно варте того. Можливо, фраза досить заїжджена, але студентські роки – це дійсно найкращий час.
Що очікував від навчання?
Особливих очікувань не було. Думав, що буде, як його зображають: о 8 ранку на пари, о 17 вечора до гуртожитку й потім до ранку сидиш, щось вчиш, готуєш.
Що є цікавого? Заходи? У яких заходах брав участь?
Університет пропонує купу цікавих активностей: настільні ігри, кіноклуб, ігри типу “Що?Де?Коли?”. Дебют першокурсника чого тільки вартий. Ще влітку стартував проєкт “Стусівська школа медіаграмотності” у рамках якого студенти нашого університету проводитимуть тренінги з медіаграмотності серед школярів Вінницької області.
Загалом, майже в усіх заходах я брав участь. Щочетверга ходжу на настільні ігри у коворкінгу головного корпусу (це не реклама),а найближчим часом разом з командою будемо проводити тренінг в одній з вінницьких шкіл.
Ганна Бєлік (17 років), студентка 2 курсу спеціальності «Журналістика» на факультеті інформаційних і прикладних технологій
Опиши своє студентське життя.
Якщо казати відверто: інколи думаєш, що ж приготувати собі поїсти і на які гроші купувати, бо їсти тільки МакДональдз – дорого.
Що очікувала від навчання?
Насправді ніяких очікувань не було. Але хотілося вірити, що все буде не так, як у школі.
Що є цікавого? Заходи? У яких заходах брала участь?
Цікаве саме навчання на журналістиці, завдяки великої кількості практики. Щодо заходів: Книжковий Клуб досить цікавий і звідти можна написати непоганий репортаж. «Що? Де? Коли?» посіло в моєму серці особливе місце, а ведучий Антон робить ідеальні презентації.
Гріх не згадати настільні ігри, які проходять щочетверга. Зацікавило завдяки особливій атмосфері та класних людей, які ходять на настолки.
Участь брала у всьому перерахованому.
Анастасія Ракоїд (18 років), студентка 2 курсу спеціальності «Журналістика» на факультеті інформаційних і прикладних технологій
Які враження від студентського життя?
Студентське життя не виправдало моїх очікувань. Коли я навчалась у школі, я очікувала, як мінімум, що моє студентське життя пройде не в період війни. І що ми зможемо разом з одногрупниками більш активно проявляти себе.
Проте ранкові пари, горнятко кави і натхнення присутнє, тому я готова продовжувати жити далі.
Що очікувала від навчання?
Щодо очікування від навчання… в мене їх не було. Я йшла без мети чи побажань до університету, бо була занадто виснажена в той період.
Що є цікавого? Заходи? У яких заходах брала участь?
Постійно є якісь заходи, як в університеті, так і за його межами. Тренінги, інтелектуальні ігри, Книжкові Клуби, відкриті лекції. Приймала участь в «Що? Де? Коли?», у різних тренінгах поза університетом й одного разу відвідала Книжковий Клуб.
Топ 10 порад від старшокурсників :
Плануйте свій час. Розподіліть задачі по пріоритетності і не хапайтесь за все одразу;
Навчіться відпочивати. Неможливо працювати 24/7 і залишатися в розумі;
Ведіть конспекти! Для конспектів можна купити великий зошит і записувати одразу декілька дисциплін;
Не бійтесь просити про допомогу в старших;
Вчасно робіть завдання і набирайте бали спочатку, бо потім навряд чи Ви будете це робити;
Поважайте інтелектуальну працю, як свою, так і інших;
Користуйтеся можливостями, які Вам надають. Ви можете протягом певного часу навчатися за кордоном завдяки програмі Erasmus+;
За бажанням, погоджуйтесь на різні види діяльності в університеті, бо це тільки великий плюс самому собі;
Визначте свої пріоритети в житті та йдіть до них. І будьте готові боротися за них до кінця;
Живіть сьогоденням, але й не забувайте про майбутнє.
