Леонід Францескевич – відомий спортивний журналіст з Одеси, а також футболіст, співак та найголовніше – захисник України. Наразі журналіст служить у НГУ в 11-й бригаді імені Михайла Грушевського. Леонід погодився поділитися своїм безцінним досвідом з нашим проєктом та відповів на низку питань.
Розкажіть, будь ласка, про свій досвід на Х-факторі. Як спортивний журналіст почав співати?
Я в впринципі дуже люблю співати. Я з самісінького дитинства цим займаюсь, і сестра в мене співає. Спочатку брав участь в університетських змаганнях, потім у міських. Згодом потрапив на проби від Х-фактору. Мені перетелефонували і я поїхав заспівав у Києві, дуже люблю Френка Сінатру та джаз, тому і заспівав цю пісню (“Strangers In The Night”).
Леонід Францескевич на Х-факторі
Як ви обрали професію спортивного журналіста, що вас до цього спонукало?
Я займався спортом ще з дитинства, карате – це взагалі вид спорту мого серця. Потім я подивився з друзями футбол – “Динамо” грало проти “Баварії” в ЛЧ. Після цього я почав захоплюватись цим видом спорту. В 11 класі, пам’ятаю, завжди писав про спорт твори, тому вирішив вступати на філфак ОНУ ім. Мечникова. Вийшло потрапити на бюджет і фактично відразу я почав писати про спорт, перші публікації були про університетські змагання.
Розкажіть про найкурзйозніший випадок у ролі коментатора. Можливо, не так назвали прізвище гравця?
Ну, взагалі трапляється таке, що під час напруженої боротьби у матчі коментатори можуть щось не так сказати. Але взагалі факапів сейрозних не було. Але був курйозний випадок, коли на Х-факторі я Настю Каменських покликав коментувати матч футбольний, – це викликало бурю емоції в залі, прикро лише, що цей момент в етер не потрапив.
Як змінилось ваще життя після приєднання до сил Оборони України?
Ще у перші дні вторгнення РФ я з’явився у військоматі за місцем прописки. Я через свій стан здоров’я фізично не можу бігати, в мене проблеми з опорно-руховим апаратом. Проте я принципово вирішив не оформлювати інвалідність. Тому повідомив, що можу бути корисним у своїй сфері. Через певний час з’явилась вакансія в НГУ в 11-й бригаді імені Грушевського і мене із задоволенням взяли служити.
Леонід Францескевич під час служби
Життя змінилось кардинально, я був цивільною людиною, абсолютно. Тут я одразу розумію, що маю витрачати свій час на службу. Якщо раніше я був максимально у спортивній сфері, то за час служби (1 рік) я відійшов від цього.
Опишіть ситуацію з одеським футболом. Чому, на вашу думку, найбільша область в Україні не може збудувати сильну команду?
Ну, одеський “Чорноморець” – це приватний клуб. І в цьому є проблема. Мерія не може витрачити гроші на забазпечення клубу. Ще проблема, що в нас є чимало мільйонерів в області, проте виділяти кошти на спорт вони особливо не хочуть. І це стосується не тільки футболу.
Крім того, у нас погана футбольна інфраструктура в регіоні. Проте є позитивні моменти, останнім часом на кращий рівень виходить дитячий, аматорський та жіночий футбол. Сподіваємось на гарне майбутнє та на те, що війна закінчиться якомога швидше.
Впевнений, що ви знаєте одеську кухню футболу із середини. Як вважаєте, чи є проблема ще на рівні дитячо-юнацьких шкіл? Адже, окрім Бущана, який не грає в старті, нема кого і згадати у складі збірної
Тут є велика проблема в тому, що через негаразди у “Чорноморці” одеські гравці йдуть в інші клуби, часто посередні, і затримуються там надовго.
Ну, і взагалі важко пробитись в основний склад збірної. До прикладу, в нападі у нас – Яремчук, Довбик та ще й Ванат, який добре себе почуває. З ними важко конкурувати.
Я вважаю, що проблема не в дитячо-юнацькому футболі, а в переході з цього етапу у дорослий футбол.
Леонід Францескевич з головою УАФ Андрієм Шевченком
Статистика Францескевича у Лізі співдружності (футзал)
Чи повернеться колись легендарний Чорноморець, який наводив шороху в Європі?
Ну це питання, дійсно, біль, бо я на “Чорноморець” з 2000-х ходжу. Думаю, повернути сильний “Чорноморець” дуже легко. Потрібні люди, які вкладуть гроші і душу. Бажаючі були і є. Я сподіваюсь і дуже вірю, що одеський клуб зараз не вилетить (з УПЛ) і збудує сильну команду в найближчому майбутньому.
З ваших соціальних мереж можна припустити, що ви доволі часто граєте у футбол. То ж, яка ваша позиція улюблена?
Я дуже рідко граю футбол через свою травму. Але це дуже важливо для мене, для фізичного та морально-психологічного стану. Я починав грати в університеті, то ж школи такої, як треба у мене немає, але скільки себе пам’ятаю – граю у нападі. Дуже багато забиваю, там де навіть, здається що не маю на це змоги. Якщо говорити за велике поле, то моя позиція центральний або лівий нападник.
На вашу думку, чи доцільно грати під час війни футбол взагалі? На всіх рівнях – від УПЛ до чемпіонатів району
Я вам скажу відверто, футбол не те, що доцільно грати, а треба. Ми зобов’язанні це роботи. Це показує те, що ми продовжуємо жити. А живемо ми, бо мої побратими на лінії фронту роблять для цього все можливе.
Якщо зараз все зупиниться, то відновити буде вкрай важко. Але багато, хто цього не розуміє.
Що плануєте зробити після закінчення війни, коли у вас з’явиться більше вільного часу?
Після завершення війни, точніше перемоги України я за першої можливості повернусь до цивільного життя та продовжуватиму займатись улюбленою справою. Також хотілося б відпочити у Карпатах та на березі Чорного моря в Криму.
Насправді дуже хочеться, щоб не було обстрілів, ракет, шахедів, коменданстької години. Просто прогулятися від моря додому і думати про щось хороше.
І ще дуже хочу побудувати свою сім’ю офіційно, з дітьми, з собакою і я думаю, що це не за горами.
Записав Євгеній Назаренко