Вінницька телеведуча зустрілася з майбутніми журналістами No ratings yet.

Анна Станіславенко – телеведуча каналі Віта. А також засновниця друкованих та онлайн видань Harved online, співорганізатор проектів: Конкурс краси та талантів “The Best kids of Ukraine”, “Beauty Weekend”, «Бізнес марафон» та багато інших.

Фото з Інстаграм сторінки Анни

Журналістку було запрошено на пару з дисципліни «Основи журналістики». Тому 27 січня першокурсники зі спеціальності «Журналістика» мали чудову нагоду вперше провести прес-конференцію з гостею. Студенти зі запальною цікавістю ставили запитання Анні, яка з радістю відповідала на них.

1. Вікторія: «Що було найскладнішим у вашій кар’єрі у сфері журналістики?»

Найскладнішим, напевно, було перебороти оцей страх перед камерою. Це було, напевно, найскладніше. Я хочу сказати, що є багато різних технік, як переборювати цей страх, адже він є абсолютно у всіх перед камерою, або перед публічним виступом. Найкраща техніка це просто постійно працювати у цьому напрямку. Тобто от разів десять зробите інтерв’ю перед камерою – десь з одинадцятого вам вже нормально. Але завжди трошки є таке, не можу сказати, що переживання, але таке напруження є завжди. Спочатку. Десь декілька секунд, а потім ти вже входиш в цей режим робочий і навіть не звертаєш увагу вже на нього.

2. Анна: «Що вас мотивує до досягнення цілі?»

До речі, нещодавно мені ставила це запитання дівчина, яку я запросила до себе на телеканал і я їй сказала так, і зараз я теж так відповім. Мені здається, що це якийсь внутрішній стан. Немає такого, що мене конкретно щось мотивує. В мені сидить якась сила, яка мене і мотивує. Мені здається, в мене вона є, а в когось – нема. Для когось працювати тридцять років на одні роботі для нього це нормально. І мені здається. Що мають бути ті люди, які працюють на одній роботі і для них це ок, тобто для них це зона комфорту. А є ті, яким завжди щось потрібно. От вони досягли якогось рівня – все, вони розуміють : «Що мені вже тут робити? Мені немає вже що тут робити. Мені потрібно йти далі». В них таке життя, як боротьба і для них – це теж нормально. Для гармонії в усьому світі такі люди мають бути, і такі, і такі.

Під кінець конференції студенти не тільки отримали безліч порад від професіонала, а і зробили групове фото. Яке Анна Станіславенко, до речі запостила на своїй Інстаграм-сторінці з підписом: «Які вони всі круті!!! Майбутні журналісти!»

Скрін з Інстаграму Анни Станіславенко

Please rate this

“Заплатити за квартиру, комунальні послуги і навіть не вистачить на їжу” – молода вчителька розповіла про свою зарплату і досвід роботи No ratings yet.

Як сьогодні працюється молодим вчителям, які нещодавно закінчили університет? Чи легко працювати з дітьми, особливо за умов дистанційного навчання? Якою є зарплатня та як вона нараховується? Випускниця ДонНУ імені Василя Стуса Яна Василівна Галічкіна поділилась своїм ще невеликим досвідом роботи вчителем у Жаданівській загально-освітній школі I-III ступенів. Також вона поділилася з нами своїми секретами про те як, краще запам’ятовувати іноземну мову.

«Вирішувати складні питання, можливо, мій поклик. Коли я вирішую такі питання – життєві чи психологічні, – то мені стає легше, неначе я комусь дуже сильно допомогла»

Яна Василівна Галічкіна

Вдячні і розумні учні – ось моє кар’єрне зростання

Яно, ким ви мріяли стати в дитинстві?

Моя мама хотіла щоб я була стоматологом, бо стоматолог нормально заробляє.

Я хотіла стати дизайнером, але так вийшло, що я не можу продати свій продукт. Хоча я дійсно готувалась стати дизайнером інтер’єру. Ходила на малювання, тренувалась за спеціальними програмами. Але коли я в дитинстві гралась, то це були ігри про школу, в мене була дошка на стіні, розкреслені журнали, мені дуже подобалось працювати з дітьми, взагалі бути в компанії дітей. Діти – було моє все. Тому я підсвідомо обрала свою професію

Чи важливе для вас кар’єрне зростання? Наскільки це важливо для того, хто обрав професію вчителя?

Мені здається, що моє кар’єрне зростання – це отримати диплом магістра, підвищити рівень своєї кваліфікації. А також кар’єрне зростання – це те, скільки учнів я зможу успішно навчити. Скільки із них гарно знатимуть матеріал, який я викладаю. Вдячні і розумні учні. Ось це для мене кар’єрне зростання.

Чому ви стали саме вчителем англійської мови у Жаданівській школі? Адже є більші можливості?.

Коли я навчалась в університеті, на четвертому курсі мені подзвонили і запропонували спробувати себе вчителем. У них не було спеціаліста, який би погодився на таку роботу і таку зарплату. Тобто роботи багато, а заробітна плата маленька. Й оскільки я навчалась в університеті, то погодилась. Взяла індивідуальний графік, паралельно навчалась.

Працюючи вже у школі, я згадала слова свого класного керівника, яка сказала: «Якщо ти хоч раз прийдеш  у школу, ти не зможеш її залишити через учнів.» Коли ти набираєш нових учнів, то сильно звикаєш до них. І ти не хочеш їх залишати.

Мені подобається моя робота, я кайфую від того, коли учні показують свій рівень знань. Коли вони кажуть: «О! нарешті ми зрозуміли, дякуємо вам, ви зробили з нас людей, які щось знають.

Яким був ваш перший день у школі, що вам запам’яталось найбільше?

Я пам’ятаю, як прийшла у школу і знайомилась з усіма. Мені було ніяково, я наймолодша в колективі і досить молода як для вчительки. Мені було 20 років. Більшість дітей сприймали мене несерйозно. Але я показала свій рівень знань і що мене потрібно поважати як вчителя в першу чергу.

Українські педагоги заслуговують на вищу зарплатню

Яка заробітна плата педагога-початківця?

Із заробітною платою все складно, тому що все залежить від категорії вчителя. Хто ти, яка в тебе освіта. Також залежить від того, скільки в тебе годин. Оплачуються години, є також надбавки. В середньому для молодого спеціаліста це мінімальна заробітна плата, якщо в тебе є ставка.

Коли я тільки прийшла працювати, в університеті я була спеціалістом і мала заробітну плату мінімальну, при тому що в мене було півтори ставки.

Я вважаю, що це не та зарплатня, яку мають платити педагогам. Мені здається, що ми заслуговуємо на більше, зважаючи на те, як саме ми працюємо.

Якщо говорити про вчителів вищих категорій, то у них вища заробітна плата. Але якщо молодий спеціаліст прийшов на роботу і отримує зарплату трохи вищу за мінімальну, то такій людині дуже важко забезпечувати себе.

Мені легше, бо я живу з батьками. Тож я плюс-мінус могла на ці гроші виживати. А от для тих, хто живе самостійно на квартирі в місті, це практично не реально. Заплатити за квартиру, комунальні послуги і навіть не вистачить на їжу – ось така зарплата у вчителя.

Чи є у вас особливий підхід до учнів і як ви їх мотивуєте на вивчення англійської мови?

До кожного учня свій особливий підхід, а мотивую я їх по-різному. У першу чергу тим, що для них це потрібно в майбутньому. Англійська полегшує життя. Наприклад, коли ти бачиш якусь вивіску, тобі не потрібно лізти в перекладач. Або ти влаштувався на роботу в кав’ярню, до тебе приходить якийсь іноземець і ти знаєш, що йому відповісти.

Англійська мова відкриває безліч шляхів для твого майбутнього, дозволяє вдосконалювати ту професію, яку ти набуваєш.

Я намагаюсь пояснити дітям, наскільки важливо в теперішній час бути мультифункціональними. Роботодавцям цікаво винайняти гнучку людину, яка зможе опанувати будь-яку професію.

Як ви вважаєте, чи отримують учні достатньо знань на дистанційному навчанні?

Однозначно ні, мені знається, що наші діти до цього не готові. В Америці, Європі – так, але в нас ні.

У нас люди не мають достатнього рівня життя, щоб забезпечити дітям нагляд і відповідні умови. Одного телефона недостатньо. Недостатньо простих зошитів. Дітям потрібне щось цікаве, те, що їх оточує. У дітей такі умови, що цього недостатньо, щоб комфортно навчатись на дистанційному.

Як би я не працювала, я не можу змусити дитину увімкнути мікрофон, я не змушу дитину говорити, коли вона соромиться,  я не можу змусити дитину працювати дистанційно, слухати і звертати увагу на мене. У школі я можу підійти, пояснити, можу жестикулювати, щоб дитина звернула на мене увагу. В дитини немає вибору, коли вона сидить за партою. Ти йому даєш матеріал, говориш, звертаєш увагу на нього. І у дитини немає вибору. Вона починає працювати.

А правда, що вчителі чекають на канікули більше, ніж самі діти?

У тому плані, що потрібно відпочити від дітей – так. Відпочинок від дітей – це не означає, що вчителі не люблять дітей. Просто дуже втомлюємось, потрібно себе відновити.

На вашу думку, яка найголовніша навичка, з якою дитина має закінчити школу?

Гнучкість, готовність вирішувати проблеми у дорослому світі.

Що ви можете порадити, щоб краще запам’ятовувати іноземну мову?

Щоб краще запам’ятовувати іноземну мову, потрібно бути для неї відкритою. Можна користуватись програмами, щоб запам’ятовувати слова, бо без слів мови не буває. Можна читати книги. Наприклад, Оскара Уайльда в оригіналі. Можна знайти якісь курси онлайн, відео уроки.

 Автор: Нідзельська Наталія Михайлівна.

Please rate this

Методи політичних досліджень No ratings yet.


Чи розбираєтеся ви у цифрових інструментах аналізу текстів?

У цьому тесті перевіряються ваші знання із дисципліни “Методи політичних досліджень і проектна діяльність”. У закритих питаннях правильна відповідь – тільки одна

Please rate this

«Пліч-о-пліч», волонтери квадрату про свою роботу. No ratings yet.

Волонтери молодіжного центру «Квадрат» розповіли про свою роботу, згуртованість та те, як вони змінилися завдяки допомозі іншим.

«Квадрат» – молодіжний центр, який під час війни долучився до допомоги нашим бійцям, біженцям та військовим.

Олена в Квадраті від початку наступу наших російських “товарищей”. “Вся компанія Квадрату дуже сильно здружилися”, – зазначила Олена. – “Це все нас об‘єднало, люди налаштовані на нашу перемогу, і вони з кожним разом все більше своєю працею наближають цей день перемоги для нашої України, для наших бійців, яким ми дуже вдячні”.

Валентина або “Валя Камуфляж”. Волонтерить з 2014 року, а тепер також волонтерить для фронту. Розповідає, що мало залишилося часу для сім’ї. А сама вона стала добрішою до людей. Але, на мою думку, після війни для її сім’ї все буде файно.

Роман, студент Вінницького національного медичного університету. Волонтер в медичному блоці, надає ліки цивільним та збирає медичні аптечки для ЗСУ. Роман каже: “У Квадраті на даний час дуже великий дефіцит ліків першої необхідності для військових аптечок. Ми вимушені збирати все необхідне частинками з різних місць”. Також хлопець додав, що в Квадраті приємно волонтерити і тут люди, з якими хочеться бути поруч та працювати пліч-о-пліч, при тому, що це все безкоштовно. Романа змінило волонтерство: “Змінив світогляд і зрозумів що треба більше вкладатись у допомогу людям безкорисно. Просто допомагати.”

«Ми бажаємо перемоги, прославляємо Україну»

Наталя Штогрін виконує обов’язки директора Квадрату. Розповіла, що почали запроваджувати заходи для молоді зі списку внутрішньо переміщених осіб. Квадрат наповнює сухпайки для військових на передову – там, де немає можливості для підвозу продуктів харчування. Також розповіла, що волонтери формують військові аптечки, які рятують життя. Бо це дуже важливо, тому що солдату дається приблизно 30 секунд, щоб не стекти кров’ю. Наталя поділилася своїми враженнями щодо волонтерства: “Я вдячна Богу за можливість зараз допомагати. Вдячна Богу за всіх людей, які підтримують зі мною одну ідею, ідуть до перемоги, плетуть сітки. Повна зала у нас рамок і павучків, які плетуть сітки на передову. Я дуже радію, що люди об’єдналися, тому, що вони мають позитивний настрій. Цей настрій ми щодня даруємо один одному. Ми бажаємо перемоги, прославляємо Україну, обіймаємося. Бажаємо всім іти до перемоги”.

Please rate this

«У війни немає вихідних» Інтерв’ю з Діаною Подолінчук No ratings yet.

Я взяла інтерв’ю у засновниці танцювальної студії та волонтерського центру «Шахіна», хореографа, тренера Олімпійської призерки, чемпіонки міста, України, Європи, бронзової призерки Чемпіонату світу.

Діана Подолінчук увійшла в топ-100 кращих танцівників України в телепроекті СТБ «Танцюють всі», знімалась в реаліті-шоу «Половинки» на Новому каналі. Їй 28. Волонтерить ще з 10 класу.

Ми зустрілись на території волонтерського центру, де Діана зараз активно працює. Там поговорили про створення центру, необхідну допомогу та труднощі роботи. Волонтерський центр працює, аби за словами Діани перемога настала скоріше

Діана Подолінчук

Діано, кажуть, що волонтерство виникає спонтанно там, де це потрібно — як при хворобі виникають антитіла. Можливо, саме так і з’явився волонтерський центр «Шахіна»? 

–  Спочатку це був центр розвитку для дітей, де вони займались спортом і танцями. З першого дня війни з 2014 моя родина одразу сюди переїхала і вирішила, що тепер це буде волонтерський центр, тобто ми повністю змінили вид діяльності. Спочатку це були моя родина та друзі, а потім наша команда почала розширюватись. Наразі в команді понад 100 осіб. Деякі з них працюють дистанційно, а хтось офлайн. Команда постійно змінюється. Центр має такі відділи, як: медичний, технічний, харчовий, та логістичний та айті, який формує заявки.

Фото: Інстаграм Олена Стеценко

Які види допомоги ви збираєте та куди вона далі направляється?

– Основний напрямок, який ми збираємо – це ЗСУ. Основна допомога формується саме для тих, хто на передовій. Другий напрямок – це гуманітарна допомога населенню, а саме містам та селам, які на межі гуманітарної катастрофи. Третій напрямок – це допомога лікарням, які опікуються пораненими та вагітним, які готуються до пологів, переселенцям.

На початку повномаштабної війни люди почали масово залучатись до волонтерства. Наразі триває третій місяць війни. Чи зростає зараз кількість охочих допомогти центру?

– Так, зростає, адже ми досить самостійна компанія. В нас постійно є звітування та всі необхідні документи для діяльності, бо працюємо на базі благодійного фонду. Ми завжди висвітлюємо в соціальних мережах, звітуємо, пишемо, що потрібно, аби кожен охочий зміг прийти та допомогти.

Зараз багото людей лише починають замислюються над волонтерством. Чому на вашу думку важливо долучитись cаме зараз?

– Я думаю задля того, аби скоріше настала наша перемога. Потрібно розуміти, що економіка не буде працювати повноціно без перемоги і, якщо деякі люди думають відсидітись та нічого не робити, то тим самим вони будуть відтягувати процес. Адже перемога – це наша спільна справа, і саме за допомогою волонтерської діяльності ми її прискоримо. 

Як почуваєте себе у ролі волонтера? Чи плануєте продовжувати займатись волонтерством після війни?

– Я не відчуваю себе саме волонтером, адже є саме керівником волонтерського штабу, і моя функція більше є керівна. Я, звичайно, є волонтером, але моє основне завдання – це організація роботи.  Волонтерством почала займатись з 10 класу, а зараз мені 28 років. До речі, мій класний керівник – вчителька з біології – також працює в штабі та каже мені, що в мене завжди були волонтерські нахили. Я займалась зовсім різним волонтерством, а зараз продовжую це робити вже зі своєю командою. Тому не можу сказати, що почалась війна, і я одразу почала волонтерити. Це починалось ще дуже давно, тому вже наразі маю відповідний досвід.

Волонтерська діяльність є формою благодійництва, яка має чимало обовязків. Що найважче у вашій роботі?

– Найважче те, що у війни немає вихідних. Інколи ти не робиш вихідний тільки, тому що робота має продовжуватися. Ти маєш вміти так перемикатись, щоб в тебе не було повноцінного вихідного, а якісь 2-3 годинки для перепочинку.

Як зрозуміти, коли варто йти в волонтерство?

– Тоді, коли розумієш, що маєш стабільну нервову систему, готовий витримувати великі навантаження, маєш мету та розумієш, задля чого все це робиш. Важливою є також підтримка рідних.

Фото: Інстаграм Олена Стеценко

Думаю, волонтерство – досить важка психологічно робота. Можливо є якісь момети, які найбільше дратують в цій сфері?

– Нічого насправді не дратує. Коли ти йдеш у волонтерську сферу, особливо на якусь керуючу посаду, ти маєш розуміти, для чого та для кого ти все це робиш. Не маєш відчувати дратівливості, злості, а якщо це з’являється, маєш швиденько акумулювати в позитивне русло. Адже не може керівник випромінювати негатив. Навіть, якщо є люди, які хочуть зіпсувати настрій, ти не повинен піддаватись негативним емоціям та все одно стояти на своїх задачах.

Кожен відділ має конкретно свої обовязки. Чим саме займаєтесь ви?

– Я займаюсь керуванням, делегуванням, звітуванням та підтримкою команди.  Задля того, щоб всі вони були в хорошому настрої.

Ви займаєтесь різноманітною допомогою. Якої саме допомоги найбільше потребує штаб зараз?

– Допомога на фронт. Зараз для ЗСУ потрібно найбільше.

Фото: Інстаграм Олена Стеценко

Чи не страшно вам брати на себе таку відповідальність?

– Ні, не страшно. Я вважаю, що людина, яка є волонтером, також є воїном. І як воїн вона повинна бути впевненою в тому, що вона робить, не повинна боятися та має йти до своєї мети. Тимпаче має розуміти, що є певні ризики у волонтерстві. Це певна така популярність, яку знає не тільки українець, але й наш ворог, тому потрібно по можливості турбуватись про свою безпеку. По можливості не ходити самому по вулиці, не знайомитись з невідомими людьми. Тобто не забувати про свою безпеку.

Please rate this

Бізнес під час війни – інтерв’ю із засновницею студії декору «Vin.happyday» Мариною Поліщук No ratings yet.

У перші дні повномасштабного вторгнення Росії бiльшiсть украïнських бізнесів припинила працювати або максимально обмежила свою активність. Але є ті, хто продовжує працювати. Тому я взяла інтерв’ю у засновниці студії декору “Vin.happyday” Марини Поліщук та розпиталася, як їм це вдається у такий непростий час

Марино, із початком повномастабного вторгення ви вирішили залишитись саме у Вінниці. Чи були думки поїхати в іншу краïну?

Я вирішила залишитись у Вінницi через те, що тут досить безпечно у порівнянні з іншими містами. Думки виїхати звісно були, але потреби поки що виїжджати немає, тому ми ще досi тут.

Ви займаєтеся декором свят. Із якими проблемами стикнулися пiд час війни? Мабуть, кількість замовлень зменшилася?

Так, якщо говорити щодо оренди фотозон, то замовлень справді мало. Масштабні святкування у ресторанах: весілля, день народження та iнші подібні заходи недоречнi в цей час.

Але все ж таки люди щось святкують? Що саме? 

Бiльшiсть замовлень надходять саме на дитячі дні народження, оскільки батьки намагаються зробити хоча б невелике свято та приємний сюрприз дома для своїх діток.

Чи допомагає ваш бізнес нашій краïнi пiд час війни? Як саме ви це робите?

Так, ми по максимуму намагаємося всіма силами працювати й сплачуємо всі податки та орендну плату. Тим самим ми підтримуємо економіку в Україні, що є дуже важливим у цей важкий час.

Ми дуже пишаемося тим, що ви знайшли сили продовжувати працювати та цим приносите користь та радість людям. Наостанок ми хочемо запитатись, чи є у вас плани після війни? Що саме плануєте зробити у першу чергу?

У нас дуже багато нових ідей і концепцій. Деякі із них знаходяться в розробці та вдосконалюються. Після перемоги ми обов’язково одразу будемо це все втілювати в життя. Залюбки прикрасимо будь-яке свято кожного українця.

Сторінка для замовлень

Please rate this

Інтерв’ю з лікарем Майєю Колеснік щодо важливості здорової їжі у раціоні студента 5/5 (1)

Колесник Майя Миколаївна, лікар загальної практики сімейної медицини ІІ кваліфікаційної категорії, стаж роботи- 26 років, відповіла нашому кореспондентові на питання щодо важливості здорової їжі та правильного раціону у житті студента. 

Майє Миколаївно, які продукти покращують роботу мозку, особливо під час сесії?  

Перше місце у списку продуктів, які зможуть допомогти студентам засвоїти багато навчального матеріалу, займає риба.  Саме насичення омегою-3( жирними кислотами) надає оптимальну роботу мозку та підтримку нового утворення нейронів. Друге місце сміливо можна надати овочам. На третє місце можна віднести темний шоколад, який покращує кровопостачання головного мозку, а, отже, збільшує його продуктивність.

Кава з домішками чи без? Скільки разів на добу можна споживати?  

Добова норма вжитого кофеїну має складати до 400 мл на добу (2-3 чашки). Також слід звернути увагу на те, що кава – це продукт «першої половини дня», саме тоді буде ефект пробудження та підвищеної продуктивності. Кава з додаванням, наприклад, молока повільніше засвоюється, відповідно, діє не так швидко та якісно, як очікувалось. Тому, якщо Ви маєте шкідливу звичку – пити каву увечері, то сміливо можна додавати до неї молоко чи вершки. І таким чином поступово позбуватися її. 

Які продукти мають обов’язково входити у раціон студента? 

Харчування студента, як і будь-якої людини, має бути повноцінне, насичене та збалансоване.  В раціоні повинні бути присутні білки (100г), жири (100г) та вуглеводи (400г).  

Золотим стандартом джерела білку та великої кількості незамінних амінокислот є відварене яйце, також необхідними є куряче м’ясо, горіхи, бобові та зернові, і молочні продукти. Крім цього, важливу роль відіграють жири. Найбільш доступними і необхідними для студентів є рослинна олія, горіхи та риба.  

Одними з найнеобхідніших цукрів для студентів є молочні, зернові та бобові продукти, а також не слід забувати про овочі та фрукти, які є не тільки джерелами енергії, а й вітамінами

Які страви їсти на сніданок?

Перш за все потрібно розуміти, що сніданок за калорійністю має складати до 40% від загальної кількості. Також є поширене явище – уникнення сніданку. Якщо це провас, то перший перекус в університеті повинен бути повноцінним прийомом їжі. Це дасть не тільки енергії та сили мозку, а і попередить переїдання студента у другій половинні дня.   

На сніданок слід вживати складні й прості вуглеводи та білки. Любителям солодкого можна на сніданок вівсяну кашу або сир із шматочками фруктів та горіхів.  

Яку їжу краще взяти в університет, щоб перекусити між парами?

 Можна чудово урізноманітнити свій раціон перекусами під час навчання! Для прикладу, можна їсти сухофрукти, які багаті і на фруктозу, і на глюкозу. Бутерброд з твердим сиром, вареним яйцем та листками салату чудово наситить організм, а вживання молочних продуктів, зокрема йогуртів, нормалізує роботу кишківника. Також не слід забувати про головну проблему студентів –  споживання рідини, щоб додати собі енергію та бадьорість. Можна посмакувати зеленим чаєм”- розповіла лікар про їжу.

Записала Сушинська Анна Михайлівна

Please rate this

“Я впевнена, що наш народ непереможний. Мої батьки під обстрілами садять картоплю” – переселенка з Ізюму Світлана Ступницька No ratings yet.

Світлана Ступницька все життя проживала в Ізюмському районі Харківської області до початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. Харківську область українка разом із сім’єю залишили через 2 місяці від початку окупації. Надалі вони переїхали у Вінницю.

В інтерв’ю жінка розповіла про те, як вони переживали початок війни, що насправді відбувається на окупованих територіях Ізюмського району, як росіяни знищують докази своїх звірств та про непереможний український народ.  

Світлана Ступницька

“Ми просто сиділи у домі і думали чи уб’є, чи не уб’є”

Світлано, яким для Вас було 24 лютого, як саме дізнались, що розпочалось повномасштабне вторгнення РФ?

О 5:30  подзвонила дочка, вона у Харкові жила, і сказала, що розпочалась війна. У них поруч з роботою впав снаряд. Вони почали збиратися і тікати, а ми в Ізюмській області сиділи 2 місяці в окупації. Бомбити нас росіяни почали десь 4 березня. Відразу перебили світло, газ. Вода ще була 2 тижні, а потім і її не стало.

Коли тільки почались масштабні обстріли вашого містечка, що Ви робили, бачили?

У нас навіть повітряної тривоги не існувало. Нас просто бомбили. Ми сиділи в підвалі спочатку, днів так 10, а потім із знайомими знайшли дім, де була пічка, бо було холодно. І вже й батьків забрали туди, але там ховатись не було де. Ні підвалу, ні якогось гаража. Просто сиділи у домі і думали чи уб’є, чи не уб’є. І вже згодом повернулись додому.

Страшно?

Навіть словами не передати. Ми просто жили у в’язниці. То реально був полон. Ми навіть до родичів в інше містечко не могли сходити котів погодувати, бо російські окупанти на постах вертали нас назад. Але ми все рівно умудрялись партизанськими тропами, лісами, лугами. Ось лісом було страшно, але котиків також шкода, погодувати ж треба. В нашому містечку люди сиділи голі і босі. Кожен виживав як міг.

І навіть ні слова не було про «зелені коридори» чи про поставки їжі до вашого містечка?

Я не чула про «зелені коридори» до Ізюму. Можливо, вони й пробували їх організувати, але наш район частково під окупацією. Магазинів немає. Хліб самі випікали, їжею і водою ділились. Якщо б мені хтось сказав, що я в печі буду хліб випікати, то я біля скроні покрутила б.

Ви розповідаєте, і у мене мурашки по шкірі. Я навіть на секунду уявити чи відчути це не можу…

Ми за певний час до цього звикли. Ще коли вперше почали бомбити літаками, то ми ховались, де тільки могли. У мене в залі була скляна рама від шафи і вона починала дзижчати, коли ще далеко летів літак. А вже десь за два тижні, ми не боялись. Поки зав’язували шнурки, то вже все пролітало. Поки прийшли в підвал, то вже всі з підвалу виходять, а ми тільки спустились.

Ви сказали, що до останнього перебували у своєму рідному Червоному Оскілі. Як вибирались з окупованого містечка? Чи було складно?

Назустріч їхали колони техніки, якої я в житті не бачила. Ми добирались до Вінниці майже 3 дні своєю машиною. Блокпостів було дуже багато. Буквально на 2-ох кілометрах, можливо, російських постів було більше дванадцяти.

“Вони 7 кілометрів йдуть, щоб сказати, що живі. Я впевнена, що наш народ непереможний. Мої батьки під обстрілами садять картоплю”

Ваші батьки, родичі залишились в Червоному Оскілі? Підтримуєте з ними зв’язок?

Так, залишились вдома. Раз на тиждень вони йдуть 7 кілометрів в певне місце, з якого можна подзвонити. Просто так їм не подзвониш. Долають таку відстань, щоб сказати, що живі. Але, я впевнена, що наш народ непереможний, бо мої батьки під обстрілами садять картоплю.

Війна війною, але саджання картоплі за розпорядком?

Мої батьки – бойові люди. Навіть коли снаряди над головою гудуть, вони садять город. Якраз навпроти нашої садиби стоїть цілий арсенал бойової техніки, там окупанти зробили собі щось типу гаража. І мої батьки шуткують, що якщо наші ЗСУ їх бомбити почнуть по тому гаражу, то картоплю зберуть зарання.

“Власники будинків пробують їх вигнати, але росіяни наставляють дуло автомата і просто стріляють”

Сьогодні весь світ говорить про російських солдат-мародерів й їхні злочини. Що росіяни забирали у вашому містечку?

І машини повідбирали і навпроти будинок весь обчистили. Навіть дитячі речі позабирали. Якщо дома нікого немає – вони взламують і вигрібають все. Одежу забирають всю, кросівки, футболки. Уяви, голі шкафи. Про техніку і мови не може бути. А те, що не можуть забрати, то псують так, що не відновиш.

Ще й приходять ці окупанти конвеєром. Інші не встигли вийти з хати, яку обнесли, як тут уже інші ідуть в цю ж хату. Власники будинків пробують їх вигнати, але росіяни наставляють дуло автомата і просто стріляють.

Деяких жителів нашого міста повиганяли з хат. Просто заходять і говорять: «Ми тут будемо жити, збирайте речі і на вихід».

За той короткий проміжок часу, від початку наступу РФ, чи встигла сформуватися тероборона у Червоному Оскілі?

Наш сусід пішов в теороборону разом з моїм зятем. Але у нас майже всі з тероборони загинули у місті. Там на 10 людей один автомат був, чим їм було стріляти і відбиватись? Коли було багато вбито людей, то окупанти просто збирали населення, вивозили за місто, заставляли копати братські могили і хоронили усіх, не розбираючись.

Сусід загинув відразу, застрелили снайпери. І залишились у нього жінка з дітьми. А іншому відірвало ногу, і його завезли у Вінницю в шпиталь. Зараз переводять і скоро будуть робити протез. 

Ця війна внесла свої корективи у життя кожного українця. Як особисто Вас змінила війна? Сприяла, можливо, переосмисленню цінностей в житті?

Я зараз на кожному кроці переосмислюю все своє життя. Зрозуміла, що потрібно було більше подорожувати з родиною і, взагалі, відпочивати. А я все життя працювала, скуповувала квартири і робила в них ремонти.

Світлано, і останнє запитання,  як Вас зустріла Вінниця? Хотілося б Вам відвідали її не за таких умов?

Я у Вінниці вперше. Насправді, ще не вдалося розгледіти місто, як потрібно, бо нещодавно тільки приїхали до вас. Вдома, звичайно, краще, але місто чисте і притягує погляд, мені комфортно тут знаходитись.

Автор: Владислава Попенко                                                                  29.04.2022р.

Please rate this

Мій перший заробіток No ratings yet.

Чи можна одночасно вчитись і працювати, особливо, якщо ти студент-першокурсник? Різні думки лунають з приводу цього питання, однак з власного досвіду можна сказати, що це можливо, але не так просто. Тому, ми підібрали найзатребуваніші професії серед студентів, поради для новачків та, як приклад, запитали у студентів про їхній перший заробіток.

Назарій зі своїм клієнтом

Наше покоління студентів визначається раннім бажанням відділитися від батьків та стати фінансово незалежним з першого курсу навчання. Більшість блукає у пошуках роботи із гнучким графіком, аби поєднувати навчання та кар’єру. Деякі шукають підробіток одразу за спеціальністю, на якій навчаються, а інші вважають, що варто себе спробувати у різних сферах, які доступні абсолютно для кожного — обслуговування, комунікації, торгівля.

Аналізуючи сайти та професії для пошуку роботи, можна зробити висновок, що студенти зазвичай вишукують вакансії, котрі не потребують попереднього досвіду. Найпопулярніші: офіціанти, касири, оператори контакт-центру, няні для дітей, робота в парках та відпочинкових комплексах, аніматори, промоутери, продавці-консультанти.

Однак, професії можуть бути відомими та вакансії доступними, але студенти можуть не знати, де знайти їх або ж до кого звернутися. Таким чином, стають в нагоді пошукові сайти. Найвідомішими для нас усіх є: robota.ua, work.ua та olx.ua. Studlava.com — платформа, на якій публікують перевірені та відфільтровані вакансії без досвіду роботи для студентів. Casers.org — платформа для студентів, яка підтримує зв’язок з компаніями, які можуть запросити на стажування або ж на роботу будь-кого. Платформа ТЖ у телеграмі пропонує медійні вакансії для студентів і не тільки.

Також, даючи поради, ми хочемо наголосити, що перед влаштуванням на роботу варто уважно ознайомитись із трудовим законодавством, аби розуміти особливості працевлаштування студентів під час навчання. Таким чином, якщо виникне якась проблема із роботодавцем або університетом, ви зможете захистити свої інтереси.

А ось, що розповіли першокурсники про свій перший заробіток.

Інстаграм-maker

(Вікторія)

Свій перший заробіток я отримала від оформлення та реклами інстаграм сторінки жіночого одягу. Моя робота полягала у тому, що потрібно було приходити в магазин, приміряти речі та фотографувати їх або ж знімати круті відео, аби привернути увагу клієнтів.

Особисто мені така робота сподобалась, оскільки я полюбляю одяг, моду та все, що зв’язано з індустрією краси. До того ж, це було зовсім не складно.

Як на мене, такий вид діяльності дещо схожий на мою майбутню професію. Я навчаюсь на спеціальності журналістика, а мою першу роботу можна назвати своєрідним медіа, тому що, як ми вже знаємо, головне завдання журналіста — пошук, відтворення та поширення інформації. Цим я і займалась, фотографуючи речі та розповідаючи людям про доступний асортимент. Що й було для них важливою та актуальною інформацією.

Фотограф

(Юлія)

У свій вільний час від занять, я займаюсь улюбленою справою — фотографую. Це свого роду підзаробіток. Я розвиваю сторінку в інстаграмі, де публікую свої роботи, тобто певна аудиторія слідкує за моїми досягненнями у даній індустрії. Зрештою, якщо на якесь свято чи певну подію потрібен фотограф, мої читачі відразу знають, до кого можна звернутися. Інколи працює так зване «сарафанне радіо», таким чином люди дізнаються про мене та мою діяльність.

Оскільки я тільки початківець, тому отримую не надто значні кошти за зйомку. Однак мені подобається факт того, що я працюю на себе та мій прибуток залежить лише від мене. Тому, це означає, що є стимул ще більше розвивати свою справу. У свою чергу, надзвичайно мотивує те, що ті навички, які зараз отримую у цій сфері, ніколи не стануть зайвими для моєї майбутньої професії. Підсумовуючи, хочу сказати, що маленькими, але впевненими кроками я йду до цілі, чого ж і вам бажаю!

Барбер

(Назарій)

Я працюю барбером. Так співпало, що початок навчання та початок роботи були для мене приблизно в один період. Однак, для того, щоб поєднувати одне з іншим, потрібна велика кількість енергії. До того ж, вихідних у мене майже немає: один день ти навчаєшся, другий працюєш, а третій знову навчаєшся. Із таким графіком часу на себе та на якісь розваги мало, проте навіть тут є багато плюсів. Коли ти отримуєш перший заробіток, усі ці важкі моменти забуваються, а власні кошти є великою перевагою, адже ти відчуваєш себе більш впевненим у майбутньому. Ще одним великим плюсом є те, що твоє життя сповнене подіями та різними історіями. Також значною вигодою є досвід роботи та спілкування з людьми, без цього ніяк. Особисто я пішов на такий крок, щоб почувати себе незалежним від батьків. Крім того, моєю метою було отримати життєвий досвід в роботі з колективом, адже після університету ти будеш розуміти як потрібно працювати разом з людьми, з якими до цього тебе абсолютно нічого не об’єднувало.

Please rate this

Новим символом єдності Вінниці і Донецька може стати “Трояндова площа”. No ratings yet.

Кована троянда на площі пред головним корпусом ДонНУ

Студентка юридичного факультету Катерина Лапчевська зареєструвала петицію до міської ради з проханням  перейменувати площу  перед головним корпусом Донецького національного університету імені Василя Стуса за адресою вул. 600-річчя, 21, на Трояндову площу.  

Нова назва для майданчика пов’язана із квіткою символом Донецька – трояндою. «У 1970 році ЮНЕСКО назвало Донецьк найзеленішим промисловим містом, оскільки там завжди цвітуть троянди. Відтоді закріпилася неофіційна назва Донецька – місто мільйона троянд», –  йдеться в петиції.  

Авторка згадує про подарунок вінничанам від Стусівського університету, за теплий прийом. А саме – ковану троянду. Та зазначає: «Донецька троянда, подарована Вінниці, є сильним символом. Його також можна назвати символом єдності, що особливо важливо для України сьогодні. Немає більше різниці між «ми» і «вони», або «Донецьком» і «Вінницею». Бо наша сила в єдності та патріотизмі!» 

Крім того, троянди фігурують в університетському гімні: «Господи, благослови, місто, в котрім навесні розквітає мільйон троянд» та прикрашають майданчик перед головним корпусом.  

Посилання на петицію було розміщено у телеграм каналі та на фейсбук сторінці ДонНУ. І вона набрала 357 підписів. 

Станом на 15. 02 петицію було опрацьовано і  передано на розгляд Ради.

Please rate this