З початком повномасштабної війни в українському інфопросторі почали зʼявлятися новини про випадки мародерства зі сторони окупантів. Поки вони полюють на майно українців, російські пропагандистські артисти намагаються не відставати від своєї армії, щоправда, замість майна, вони крадуть українську культурну спадщину, зокрема пісні.
Практика привласнення чужих мистецьких творів для Росії – не нова. Нападаючи на інші народи, вони в першу чергу намагаються навʼязати їм відчуття меншовартості, чи довести, що такої нації взагалі ніколи не існувало. Для цього або знищують досягнення культури, або переробляють їх на свій лад, щоб використовувати для маніпулювання.
«Вона [колоніальна політика Росії] була покликана стримувати та контролювати розвиток культури в колоніях — сфери, де, очевидно, формується і через яку комунікується ідентичність певної спільноти людей, народу, нації. Саме тому культура — це «небезпечна» річ», – розповідає Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту, у межах спецпроєкту Ukraїner – «Деколонізація».
Саме таку політику агресор намагається в наш час застосувати до культурної спадщини України, важливою складовою якої є пісні. Зокрема, ті, які асоціюються із виборюванням української незалежності. На прикладі одного із таких музичних творів проаналізуємо, як працює російська пропаганда.
«Пливе кача, дівки хороводять
В «Азовсталі» демонів хоронять
Серед степу палахала хата
Богоматір родить немовлято…»
22 лютого 2023 року, в Москві відбувся концерт-мітинг. На ньому виступали російські артисти, що підтримують війну, однак, зі сцени, лунала й українська мова. Виступу російського диктатора передувала «Пливе кача», проте з оригінальною піснею, за сенсом, вона немає нічого спільного. Авторство належить уродженцю Маріуполя, в минулому журналісту, Акіму Апачову та російській співачці Дарії Фрей. Раніше вони зняли цинічний кліп до цієї пісні на руїнах «Азовсталі», чим викликали обурення українців. Попри заяви, про «штучність» нашої мови та заборони усього, що асоціюється з Україною, пісню росіяни мають можливість слухати на телебаченні. Вона звучала навіть на «Первом канале» , в той час, коли російські правоохоронці виписують людям штрафи та вироки , за прослуховування української музики. Таку прихильність у ворожої влади пісня здобула завдяки великій кількості вигідних їй символів та наративів.
«Хто там старший серед полонених?
Руш впереду руки за голову
Розгорнися, сiдай, дозволено
Є розмова з холоду в полум’я»
Чому саме «Пливе кача»? В людей, які слідкували за подіями на Майдані, вона асоціюється саме з Революцією Гідності, адже запамʼяталась, як реквієм для загиблих активістів. В наш час нею супроводжується прощання із полеглими героями. Для українців вона стала символом боротьби за свободу і незалежність та зайняла важливе місце в історії країни
«Вісім років минуло вироком
Що тепер мені скажеш Іроде?
Де ховати вас усіх могилами?
Що робитимуть ваші сироти?»
Ці рядки з пісні підозріло схожі на відомий кремлівський наратив: «Где вы были восемь лет?», який звинувачує у воєнному конфлікті українську сторону. І вже неодноразово був спростований українськими медіаекспертами, зокрема «Детектор медіа».
Стосовно останніх двох рядків, то пропагандистське «мистецтво», звичайно, згадує про втрати серед українців, проте зовсім не хвилюється за російських сиріт, батьки яких загинули на чужій землі за хворі ідеї влади.
«Я стояв тут, стою тут і досі я
Як тобі ця нова Новоросія?
Я не просив до вашого острова
Ти мене винудив пострілом
У цьому полум’ї збожеволіли
Як тобі ці палаючі посліди?
Окривавлені досвідом
Чи встиг ти помолитися Господу?»
Пісня намагається створити враження, що ліричний герой не розділяє європейський шлях і потерпає від тиску «інших» українців, які його обрали, а Росія приходить йому на допомогу.
А також, що він досі знаходиться на своїй землі – території України, проте, впевнений що це «Новоросія». І що «Новоросія» – вибір населення, а не жорстока окупація.
За допомогою образу цього персонажа автори спробували створити враження, що такої думки дотримується все населення Донбасу.
Не обійшлося тут, без звернення до Бога, якого росіяни часто використовують, як важіль впливу.
«Чуєш ZOV – загарматило мраком
То калібри летять примарами
Лікарями українства хворого
Врачувати йде Україною
Чумний лікар зі своїми рекрутами
В Азовсталі червоною калиною»
Важко не помітити у цих рядках виправдання дій загарбників, які судячи з тексту намагаються «вилікувати» українство. Ракетами, які прилітають в житлові будинки, лікарні та дитячі садки.
«Знов май кровити Маріуполем
Моє місто Марії зі звичкою
Зустрічає Георгівською стрiчкою
Богоматір зі свічкою
Дочекалася сина у відчаї»
Маріуполь – одне з тих міст, що найбільше постраждало від ворожої армії, у пісні показують «братнім», повʼязують його з радянською символікою. Показують його страждання, але не уточнюють що Росія є їх причиною.
«Розкажи тому ляху про москаля
Передай йому кожне слово
Це мій дім, це мій Крим, це моя земля
Я також забираю мову»
Москалем себе називає головний герой і просить передати союзникам України свою позицію. Заявляє, що свою мову він забирає з собою. Щоправда, в коментарях для медіа, Акім Апачов, завжди заявляє, що мова потрібна лише як трофей. І сам, народившись в українському місті, так і не зміг написати текст своєї пісні без помилок. Адже, «палахала», «немовлято», «посліди» та інші «перлини» цього музичного твору є чимось чужорідним для української мови.
Ці рядки влучно показують тактику росіян стосовно чужої культури – привласнити й спаплюжити. Вона так глибоко вплелась у свідомість народу, що вважається чимось абсолютно нормальним.
Музика – не завжди безневинний витвір мистецтва, в руках тих, хто намагається знищити правду, вона перетворюється на зброю, В наш час важливо зберігати й поширювати свою культуру, щоб захистити та відстояти історію, яка є важливою складовою незалежності на інформаційному полі бою, допоки наші військові щодня виборюють її на фронті ціною власних життів.
Діана Кардаш