Знайомсво зі селищем
Жовтень 2025 року. Селище Меджибіж, що на Хмельниччині, зустрічає гостей: студентів-журналістів Донецького національного університету імені Василя Стуса та працівників кафедри журналістики. Вони відвідали державний історико-культурний заповідник «МЕЖИБІЖ» – місце, де історія не припадає пилом, а постає у вигляді величного старовинного замку, кам’яних мурів і мови людей.
Для гостей заповідника поїздка того дня стала не лише екскурсією, а й нагодою глибше пізнати давні звичаї нашого народу і долучитися до підготовки місцевої події – «Гарбузова ніч».
Цьогоріч жителі селища готувалися до відродження традиційного свята осені, яке довгий час відкладали через неактуальність протягом пандемії, а пізніше і війни. Студенти допомагали працівникам прикрашати територію замку, споруджували трон із блоків сіна – символічний центр майбутнього дійства, який послужить чудовим елементом для фотозони.
– Це було дуже класно, що в кінці такого насиченого дня нас з’єднала спільна справа, – ділиться враженнями першокурсниця Ісоян Сюзанна. Вона продовжує: – Ми змогли долучитися до чогось корисного і провести разом час. У цій спільній праці ми мали можливість як і самим отримати задоволення від роботи, так і принести користь людям, які просили нас допомогти. На цій локації ми також зробили дуже атмосферні фото, що зберігатимуть наші спогади про подію, – ці слова відображають загальний настрій усієї групи.
Від Геловіну до української міфології
Про саму Гарбузову ніч студентам розповів директор заповідника Олег Погорілець. З усмішкою він згадує, як усе починалося:
– Я був у місті і якось почув: «А куди мені внуків вивести? Бо ж Геловін скоро». І от всі щось хочуть, всі знають за таке свято. І тоді вирішив, чому б не організувати таке в нашому замку. Спершу ми зробили все, як годиться: костюми, конкурси. Але на другий раз уже подумали, що це ж не наше свято, це більше як до Європи ближче. А що ж у нас? А в нас гарбуз – в усьому: і в казках, і в міфах, і навіть у побуті.
Так і народилася Гарбузова ніч, що представляля собою не загальноприйняте поняття про Геловін, а все ж українські гуляння. Костюми були етнічні, страви народні, а розваги базувалися на наших історичних звичаях.
– З’явилися гарбузові каші, конкурси світильників, ікебани з гарбуза, дефіле в українських вбраннях, – розповідає пан Олег.
Свято встигло стати популярним серед мешканців селища й області. Зазвичай 31 жовтня у стінах замку збиралося багато гостей, іноді навіть близько півтисячі. На подію також приїжджають і діти зі студій краси, чим пишається директор заповідника, оскільки все влаштовується переважно для молодого покоління. Метою є розважити малечу, закласти в них бажання залученості та любов до пізнання і підтримки українського.
Втім карантин та початок повномасштабної війни на кілька років перервали цю традицію. І лише зараз у заповіднику намагаються повернути її до життя.
– Було п’ять сезонів святкування до ковіду, потім усе зупинилося. Останні роки ми вже не проводимо Гарбузову ніч, але сподіваємось цього року відновити подію, – каже Олег Погорілець.
Збереження історії століть
Державний історико-культурний заповідник «Межибіж» це не просто музей; це велична пам’ятка XVI століття, яка пережила і литовських князів, і польську шляхту, і козацькі війни. Замок стоїть над злиттям Південного Бугу та Бужка, саме тому й зветься Межибожем. Його стіни пам’ятають гул битв, а подвір’я тепер стає сценою для фестивалів, реконструкцій та освітніх подій.
Можливо, саме ця подорож запам’ятається студентам не датами і назвами, а відчуттям приналежності та єдності, які сформувалися під час спільної роботи, а також своєрідному діалогу поколінь, що тягнуться у століття.