Донецький національний університет імені Василя Стуса вже протягом багатьох років долучається до міжнародних освітніх ініціатив, зокрема програми Erasmus+, що надає студентам змогу брати участь у семестрових обмінах з університетами Європи. Така мобільність відкриває нові академічні горизонти, формує професійні навички та сприяє розвитку культурної комунікації.
У січні 2025 року від ДонНУ були обрані стати учасниками мобільності Erasmus+ двоє студентів 3 курсу кафедри журналістики та соціальних комунікацій: у Польщу на навчальний семестр поїхала Анастасія Ракоід (Варшавський університет), а в Литву – Олег Колеснік (Університет Вітовта Великого). Кожен із них окремо поділився власною історією про цей досвід, розповів про свої очікування від програми, труднощі та виклики, що довелося пережити за час навчання в іншій країні.
Підготовка до обміну
Учасники розповідають, що про цю можливість їм стало відомо від викладачів кафедри та зі спільного чату журналістів. «Стабільно в групу надсилають якісь тренінги, якісь обміни по навчанню за кордоном, тому дізнатися про таке дуже легко», – пояснює Анастасія Ракоід.
У той час, як тривала реєстрація на участь в обміні від Erasmus+, Олег Колеснік не планував висувати свою кандидатуру, тому що уже намагався доєднатися до інших мобільностей раніше: «На мої заявки або ніяк не реагували, або мені відмовляли. Тому спочатку подумав, що не дуже хочу цим займатись». Та трохи згодом Олег все ж вирішив пройти реєстрацію, дізнавшись про велику ймовірність того, що ця спроба стане успішною. Далі він згадує про питання з документацією, на вирішення яких знадобилося майже три місяці, описуючи це як виснажливу справу, але варту того, адже «Так я опинився в Литві!»
Перераховуючи причини, що спонукали долучитися до програми обміну, обидва учасники наголошують на прагненні здобуття досвіду – абсолютно нового і невідомого. Раніше вони ніколи не були дотичні до подібних експериментів, тому спробувати це було дуже цікаво. Студенти зізнаються, що на початку сильно хвилювалися, відчували страх, невпевненість, але з допомогою працівників кафедри журналістики та соціальних комунікацій змогли з усім впоратися. «Без цієї підтримки я б посипалася ще на подачі документів», – говорить Анастасія, пригадуючи процес підготовки до семестру навчання в Європі.
До чого готуватися учасникам студентського обміну
Приймаючі країни зустріли студентів черговими труднощами. Маючи достатньо розвинений рівень володіння англійською мовою, жоден із них не очікував стикнутися з проблемою мовних бар’єрів. Олег Колеснік висловив своє невдоволення тим, що у Литві значна частина населення спілкується російською і вимагає того ж від гостей країни. Анастасія Ракоід, яка у свою чергу навчалася у Польщі, розповідає, що важко було у справах з гуртожитком, адже там розмовляли польською мовою, яку дівчина ніколи не вивчала. Були й інші виклики: побутові дрібниці, пристосування до нового ритму життя, нових людей, що представляли різні національності, а також отримання банківської картки. «У нас в Україні процес створення картки в банку займає декілька хвилин, у Литві я робив картку чотири рази, чотири рази я приходив у банк, – ділиться Олег, – я подав усі документи і чекав… Минуло 5 днів, 7 днів, 10, 15… Банківська система і загалом бюрократія – це найжахливіше, що у них є».
Також студенти отримували стипендію, якої їм цілком вистачало на життя, задоволення особистих примх і навіть на заощадження. «Так… Як змінилось моє життя з поверненням… – розмірковує Олег, – ну, покращився фінансовий стан, оскільки стипендію усю я не витратив».
Навчання і розваги
Навчання у Європейських країнах виявилося дещо відмінним від освітньої програми в Україні. Студенти відзначають практичну спрямованість занять, наявність зазвичай одного домашнього завдання на семестр і більшу свободу у виборі дисциплін. Олег Колеснік розповідає:
«Основна відмінність це те, що у нас є певний перелік дисциплін, на які ти маєш ходити, а тут ти обираєш все, що захочеш. Одна обов’язкова умова: потрібно, щоб 75% дисциплін були пов’язані з твоєю спеціальністю. Тобто мені треба було, щоб 75% стосувалося журналістики, а інші 25% ти можеш обирати хоч гру на гітарі, хоч комп’ютерну математику. І от це найбільше, що мені сподобалося».
Зі слів учасників ми можемо зробити висновки, що пів року перебування за кордоном по програмі обміну – це не лише про навчання, а і про розваги, подорожі, які вони мають змогу організувати собі самі, не на основі освітньої програми.
«У чому прикол Erasmus – він об’єднує студентів з майже усіх країн, і вони всі в одному університеті спілкуються і набувають новий досвід, – мовить Олег. – Як таких вимог, що ти мусиш ходити на усі пари, все відвідувати – немає. Єдине, якщо ти не закриваєш якийсь один предмет (що максимально важко не зробити, оскільки викладачі майже завжди йдуть на поступки) частину стипендії маєш повернути… Але, як показує досвід, навіть люди, які не ходили на пари, люди, які жили своє найкраще життя, подорожували, ходили тусувались, гуляли, так само добре поскладали предмети».
Анастасія Ракоід завершує розмову словами: «Я дуже жалкую про те, що подалася лише в другому семестрі третього курсу, бо на даний момент, на четвертому, я вже не можу подаватися саме на обмін навчання». Тому радить студентам, які мають можливість доєднатися до мобільності, діяти вже зараз: – Не вдалося перший раз – пробуйте другий, не вдалося вдруге – пробуйте втретє».
Марія Коростиль