Осінь — час, коли першокурсники офіційно стають студентами. Разом із новими друзями, першим гуртожитком і нескінченними парами вони отримують головний атрибут студентського життя — студентський квиток. Для когось це символ початку дорослого життя, для когось — просто синя картка з фото. Але насправді цей документ може стати справжнім помічником, якщо знати, як його правильно використовувати.
Студенти ДонНУ ім. Василя Стуса: перші емоції після отримання студентських квитків. Фото: Кирик Дар’я
Ми поспілкувалися з кількома першокурсниками, аби дізнатися, що вони думають про свій новенький студентський.
«Ну, емоції змішані — ніби нічого особливого, але тепер я офіційно почуваю себе повноцінною студенткою. Якось навіть впевненіше стало!» — сміється Марія, студентка Донецького національного університету.
«Я думав, що це просто пропуск у корпус і все», — зізнається Руслан, студент Вінницького державного педагогічного університету.
«Знаю, що є знижки на Spotify і YouTube, але у Вінниці не так багато місць, де він діє», — каже Ліза, студентка Торговельно-економічного університету.
Як бачимо, не всі студенти усвідомлюють, що студентський квиток — це не лише підтвердження статусу, а й можливість реально заощаджувати. Ми проаналізували інформацію з вінницьких сайтів і соцмереж та зібрали для вас список місць, де студентський справді працює.
Фото: Ісоян Сусанна
● Транспорт: дешево і зручно Для вінничан діє студентська карта вінничанина, яка дозволяє економити на проїзді. Місячний проїзний на 130 поїздок коштує лише 375 грн — це менше 3 гривень за поїздку! Оформити карту можна онлайн насайті . Для тих, хто часто їздить додому чи подорожує Україною, «Укрзалізниця» пропонує знижку 50% на квитки у плацкарті та вагонах 2–3 класу. А в деяких касах автостанцій можна отримати студентську знижку і на автобуси — головне, не соромитися запитати про це.
● Спорт і фітнес Навчання, пари й дедлайни — це добре, але не забувайте про рух! Багато спортивних клубів Вінниці пропонують знижки студентам, щоб підтримати здоровий спосіб життя:
Fitness Time — 10% знижки на абонементи Top Gym — 869 грн замість 969 грн за 8 занять FitLife — мінус 10% Fitness House — також 10% знижки
До того ж деякі студенти жартують, що це чудовий спосіб не лише покращити форму, а й знайти нових друзів чи навіть другу половинку. саме таку історію розповів нам Сергій, який зараз є студентом 3 курсу коледжу: “З самого початку я йшов в зал просто, щоб зайняти себе чимось в вільний час. Мені тоді було 14 чи 15 і я не розраховував що зможу з кимось там познайомитись. Ну але вже через тижні два до мене підійшов Богдан, якому тоді було 17, щоб відкоригувати техніку. Ну а далі вже слово за слово, розговорились. Саме він доречі розповів про знижку. Вона хоч і не велика, але все одно непогано.”
● Кіно, культура, відпочинок
Вінниця має що запропонувати студентам і у сфері дозвілля. Якщо хочеш відпочити після сесії або просто провести вечір із друзями — студентський стане твоїм найкращим компаньйоном.
Cinema City — пропонує 10% знижки на квитки (крім прем’єр, 4DX, допрем’єрних показів, VIP-залів і LUX-місць).
Музей-будинок М. І. Пирогова — вхід для студентів 70 грн, а музей-аптека — ще 30 грн. Проста прогулянка територією — усього 25 грн. Церква-некрополь — 35 грн за квиток.
Подільський зоопарк — вартість входу для учнів та студентів 50 грн, замість звичайного за 150 грн.
Вінницький планетарій – пропонує різноманітні програми, а для студентів ще й приємну ціну – 70 грн, а не 90.
Деякі театри також пропонують спеціальні знижки на студентські дні або конкретні вистави, тож варто періодично перевіряти афіші.
● Автошколи
Отримати водійські права — мрія багатьох студентів. А приємні бонуси роблять цей процес ще привабливим:
Форсаж ВВ — знижка 400 грн + можливість працевлаштування після навчання у службі таксі або доставки. Автошкола на Поділлі — 5% знижки для студентів. Знак 13 — мінус 500 грн від вартості курсу.
● Підписки на сервіси: світ онлайн теж для студентів
Найпопулярніші стрімінгові та навчальні сервіси мають спеціальні передплати для студентів акредитованих вузів. Зазвичай вони надають безкоштовний місяць Premium, а далі — вигідну студентську знижку.
YouTube Premium та YouTube Music — 59 грн і 39 грн на місяць (замість 99 та 79). Потрібно лише підтвердити статус студента через форму SheerID на офіційному сайті.
Spotify Premium for Students — 92 грн замість 183 грн. Підтвердження також відбувається через SheerID.
Apple Music — 220 грн замість 402 грн. Після підтвердження через університетську пошту (наприклад, @edu.ua) студент отримує доступ і до Apple TV+.
Prezi — 147 грн на місяць (замість 439 грн). Знижка діє після верифікації корпоративної пошти.
Adobe Creative Cloud — 878 грн замість 1317 грн на місяць. До пакета входять Photoshop, Premiere Pro, Illustrator, Lightroom, InDesign, Acrobat Pro.
Microsoft 365 — 950 грн на рік замість 1900 грн, із доступом до Word, Excel, PowerPoint та OneDrive.
Ці сервіси не лише допомагають економити, а й відкривають двері до саморозвитку, творчості та якісного навчання — від створення презентацій до монтажу відео чи дизайну постів для соцмереж.
● Пропозиції від держави
Ще одна чудова можливість для студентів — державна програма “єКнига”, доступна через застосунок «Дія». Вона надає 908 гривень 18-річним українцям на придбання книжок — паперових, електронних чи аудіо. Щоб скористатися, потрібно зайти в “Дію”, обрати сервіс “єКнига”, відкрити віртуальний рахунок у банку-партнері та подати заявку. Гроші можна витратити протягом трьох місяців у книгарнях, що приєдналися до програми.
● Маленькі приємності
Хоч офіційних знижок на каву чи фастфуд у Вінниці небагато, деякі локальні кав’ярні все ж підтримують студентів.
Бо здоба — невеличка кав’ярня в центрі міста та на поділлі пропонує 10% знижки при пред’явленні квитка YOY — 25% знижки для студентів при замовленні в закладі
Отже студентський квиток — це не просто документ із фото. Це ваш ключ до знижок, подорожей і нових вражень. Кожна гривня, зекономлена сьогодні, — це ще одна кава, нова книжка чи квиток у кіно завтра.
Тож не ховай студентський у гаманці «на всякий випадок». Використовуй його, дізнавайся про нові можливості, поділись з друзями лайфхаками і доводь, що студентство — це не лише навчання, а й мистецтво жити розумно.
Порада: шукай у Google, Telegram або TikTok запити «студентські знижки 2025» — і відкриєш ще більше приємних бонусів, про які не здогадуються навіть старшокурсники.
У сучасному медіапросторі відбувається цікавий парадокс: хоча традиційні новинні медіа – газети, телевізійні новини, великі інтернет-портали – залишаються важливими, проте вони дедалі менше впливають на довіру аудиторії.
Натомість блогери й контент-творці здобувають більше уваги та, що важливо, – більше довіри. Розгляньмо, чому так сталося, із прикладами досліджень, а також результатами мого опитування у Google-формі.
Дослідження офіційних джерел
Згідно з дослідженнямInternews Ukraine86% українців отримують новини через соцмережі, а 37% користуються лише ними. У глобальному звіті Reuters Institute for the Study of Journalism зазначається, що традиційні ЗМІ «борються за зв’язок із значною частиною аудиторії через низький рівень довіри та спад залучення». При цьому відео й соціальні платформи стають головними каналами отримання новин, особливо серед молоді.
На мою думку
Коли велика частина аудиторії переходить до соцмереж і відеоформатів, деякі блогери там фактично стають «новинними каналами», але з іншими механіками – менш формальними, більш персоналізованими, ближчими до спілкування «людина-людині». Деякі люди довіряють блогерам, бо вони здаються їм ближчими. Їхній стиль невимушений, вони діляться власними думками, емоціями, моментами життя. Це не холодний диктор у кадрі – це людина, яку можна спитати в коментарях і від якої часто почуєш чесну реакцію. За даними Reuters Institute, користувачі соцмереж звертають більше уваги саме на особистостей, а не на бренди медіа. Ми обираємо не просто інформацію, а людину, якій довіряємо.
Google-форма
Підкріплюючи це результатами мого опитування, можна побачити, що тенденція зберігається і серед молоді. У моєму дослідженні взяли участь 30 респондентів – мої друзі, родичі та студенти. Я поширила форму в Telegram, у студентські та дружні чати. 53,3% опитаних зазначили, що рівень довіри залежить від теми. Найчастіші причини довіри блогерам – «вони говорять простою мовою» (21), «діляться особистим досвідом» (20) і «виглядають щиро та “по-людськи”» (15). Натомість головні чинники недовіри до традиційних медіа – «маніпуляції або політичний вплив» (25), «нудна подача» (17) і «брак актуальності» (11).
Моє опитування в Google-формі
Такі результати збігаються з аналітикою Internews: українці часто не можуть відрізнити якісні новини від дезінформації, тому шукають тих, хто здається «чесним». А довіра, як показують і світові звіти, тримається на рівні близько 40%. Люди часто відчувають, що ЗМІ мають власну позицію або «працюють на когось». Блогери ж подають інформацію емоційно, щиро, часто від першої особи. І навіть якщо їхні знання не завжди глибокі, вони виглядають ближчими й справжніми.
Також ще одною причиною , на мою думку це – швидкість і формат. Блогери реагують миттєво: коротке відео в TikTok з поясненням новини може зібрати сотні тисяч переглядів за кілька годин. Традиційним медіа потрібен час, щоб підготувати матеріал, узгодити текст, випустити його офіційно. Аудиторія ж звикає до коротких, динамічних форм – саме таких, які блогери створюють найкраще. Не дивно, що за даними Reuters Institute, 72% користувачів щотижня дивляться відео з новинами, і ця цифра постійно зростає.
Моє опитування в Google-формі
Блогери формують довкола себе активні спільноти. Люди не просто споживають інформацію – вони обговорюють її, діляться думками, беруть участь у дискусії. Цей діалог створює відчуття спільності й рівності, якої часто бракує у традиційних медіа.
Але є й інший бік. Висока довіра до блогерів не завжди позитивна. Багато хто з них не перевіряє факти, може ненавмисно поширювати дезінформацію чи маніпулювати емоціями аудиторії. Тому, як наголошується у Digital News Report 2025, журналістика має адаптуватися до нових форматів, але не втрачати головного – достовірності.
Наприклад у дослідженні Internews Ukraine 20 людей проголосувало, що читають та дивлять у соціальних мережах блогера Сергія Стерненка. Проте ,також, 20 людей проголосувало що дивляться новини у Telegram “Труха України” і YouTube “ТСН/1+1”. У висновку можемо зробити , що кожна людина обирає сама кому довіряти.
Висновок
На мою думку, і блогери, і традиційні медіа мають свій вплив і важливість у сучасному інформаційному просторі. Блогери приваблюють щирістю, швидкістю реакції та близькістю до аудиторії – вони говорять просто, створюють відчуття довіри та спільності. Проте саме професійні журналісти забезпечують глибину, перевіреність і відповідальність за подану інформацію. Тому найкращим рішенням для сучасного суспільства є поєднання цих двох підходів: відкритості й доступності блогерів з достовірністю та етичними стандартами журналістики. Лише така взаємодія допоможе зберегти довіру аудиторії та зробити медіапростір чесним і зрозумілим для кожного.
Студентське життя здається безтурботним лише на перший погляд. Насправді це постійний марафон між парами, завданнями, підготовкою до сесій і спробами мати хоч трохи особистого життя.
Часто саме в цей період молоді люди стикаються з емоційним вигоранням — станом, коли зникає мотивація, все дратує, а навчання здається безглуздим.
Причин може бути безліч: надмірне навантаження, страх не впоратися, відсутність підтримки чи просто брак відпочинку. Багато студентів намагаються «вичавити з себе максимум»,особливо перший курс,який хоче показати себе з найкращої сторони,але в результаті всі ми отримують втому й виснаження.
Особисто я дотримуюсь цих основних правил,щоб уникнути такого”виснаженого” стану і з цього приводу вирішила поділитись цими правилами з вами :
1.змінити підхід до навчання.
Важливо правильно планувати свій день. Краще робити трохи, але регулярно, ніж усе в останню ніч перед дедлайном.
2.баланс між навчанням і відпочинком.
Перерви не означають лінь — вони необхідні, щоб мозок працював ефективно. Коротка прогулянка, перегляд серіалу чи зустріч із друзями можуть стати тим «перезавантаженням», яке повертає енергію.
3.підтримувати соціальні контакти.
Дуже важливо спілкуватись з одгрупниками,однодумцями по певних темах,брати участь в чомусь цікавому,але не зловживати різними подіями.
4.підтримка фізичного здоров’я
Недосипання, перекуси на ходу та постійна кава — звичні супутники студента, але саме вони забирають сили. Повноцінний сон та корисна їжа,допоможе тримати тіло та розум в тонусі.
Задавши декілька питань студентам Донецького національного університету імені В.Стуса,ми взнали як вони самі шукають сили для нового навчального дня і водночас дали поради і вам,що варто робити.
Марія Пилипчук,студентка першого курсу Донецького національного унімерситету В. Стуса
Пилипчук Марія, студентка першого курсу ДонНУ імені В.Стуса дала коментарі стосовно цієї теми:
1.Як ти зазвичай відновлюєш сили після важкого дня в університеті?
Зазвичай, після навчання, я приходжу додому, та даю собі час відпочити, потім переходжу до домашньої роботи та навчання, а в ввечері стараюсь проводити час з друзями на свіжому повітрі, тим самим «розгружаю свою голову»
2.Що, на твою думку, найбільше виснажує студентів?
– Як на мене, кількість завданнь та пар, їх може бути 4, а відчуття наче 6, особливо коли пари з 8 години ранку.
3.Які поради ти дала б іншим студентам, щоб не вигоріти?
–Старайтесь не сидіти вдома, якщо є можливість кудись вийти, йдіть! Гуляйте, співайте, танцюйте, займайтесь чимось, шукайте нові знайомства, але не загружайте себе повністю навчанням, дайте собі час відпочивати.
Юля Петричко,студентка першого курсу,Донецького національного університету імені В.Стуса
Поговоривши з іншою першокурсницею Юлією Петричко,поставивши ті самі запитання, ми отримали вочевидь інший спосіб морального та духовного відпочинку:
1. Зазвичай мені допомагає музика. Я просто одягаю навушники та вмикаю улюблений плей-лист. Музика допомагає відпустити напругу, розкласти думки по поличках і навіть надихає.
2. Мабуть, постійний інформаційний потік. Ми отримуємо стільки завдань, повідомлень і новин, що мозок просто не встигає відновлюватися.
3. Не накопичувати втому — краще робити короткі перерви, ніж потім повністю «згоріти». Навчитися планувати день так, щоб залишався час для себе. І найголовніше — не соромитися просити допомоги.
Загалом студентське життя — це не лише веселі компанії, нові знайомства та свобода, а й серйозне випробування на витривалість. Постійні дедлайни, велике навантаження та емоційний тиск можуть призвести до вигорання, якщо не навчитися вчасно відпочивати й піклуватися про себе.
Як показують поради Марії та Юлії, кожен має свій спосіб відновлення сил — комусь допомагає спілкування, комусь музика чи прогулянки. Головне — знаходити баланс між навчанням, відпочинком і власними потребами.
Пам’ятайте: продуктивність не вимірюється кількістю безсонних ночей. Найкращі результати приходять тоді, коли ви енергійні, мотивовані й у гармонії із собою.
Фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
Україна та Росія 19 квітня провели черговий обмін полоненими, який отримав назву Великодній. Цю подію висвітлювали як українські, так і російські медіа. Оскільки, ЗМІ можуть впливати на те, як суспільство сприймає тему полону, а РФ раніше вже маніпулювала подібною інформацією — важливо дослідити, як журналісти обох країн писали про військовополонених.
Щоб побачити різницю у підходах, було проаналізовано публікації, що з’явилися з 19 по 30 квітня 2025 року у чотирьох медіа: російській державній інформаційній агенції РИА Новости, російському медіа Meduza, українській новинній агенції Укрінформ та Українській правді. Пошук новин проводився за ключовими словами: “полон”, “полонені”, “полонений”, “обмін”, “військовополонені”. До аналізу увійшли лише ті тексти, що стосуються військових, захоплених у полон під час російсько-української війни.
Як тему полонених і зниклих безвісти висвітлювали російські ЗМІ?
РІА новини: тема полону, як інструмент пропаганди.
За цей період на сайті РІА новини було опубліковано 37 новин на тему полону. Такі матеріали, як правило, з’являлися щодня. Їх можна поділити на кілька категорій: новини про обмін полоненими, зізнання українських військовополонених у злочинах проти мирного населення та їх критичні заяви щодо української сторони, судові вироки і повідомлення про взяття захисників України у полон.
Російські державні ЗМІ періодично применшують український опір і перебільшують військові успіхи армії РФ. Таким чином вони створюють паралельну реальність і формують в людей викривлене уявлення про події. Наприклад, відступи та невдачі російських військ пропаганда часто зображає як «стратегічний жест доброї волі».
На сайті агенції РІА було опубліковано дві аналогічні новини, які містили коментар Міноборони РФ, яке так охарактеризувало обмін пораненими військовими.
Скриншот з сайту РІА новини
Формування позитивного образу російської влади та спецслужб.
Обмін висвітлено у шести новинах. В одній з них уповноважена з прав людини РФ Тетяна Москалькова дякує очільнику Кремля за повернення російських військових. Водночас саме рішення Росії розпочати війну призвело до їх полону.
Скриншот з сайту РІА новини
Тетяна Москалькова раніше вже розповсюджувала фейкову інформацію про обмін полоненими. У 2023 році вона стверджувала, що українська сторона нібито не виявила бажання забрати 70 своїх військових під час березневого обміну. Її розвінчали журналісти. Зазначається, що у лютому 2023 року Москалькова потрапила до санкційного списку Євросоюзу за заперечення фільтраційних заходів, які проводила Росія на окупованих територіях України. Тетяну Москалькову було виключено з Міжнародного інституту омбудсмана.
На сайті є 2 матеріали про діяльність ФСБ, інформація в них подана майже однакова. У них висвітлюються робота служби, зокрема там заявляють, що допомагають шукати та обмінювати полонених. Однак, думку когось з громадян РФ хто б туди звертався – не надали.
Скриншот з сайту РІА новини
Дискредитації українських військових.
У 5 новинах полонені нібито зізнаються у скоєних злочинах проти мирного населення. Одна з таких новин стосується морпіха Дениса Рашплі.
Скриншот з сайту РІА новини
У ній вказано, що чоловік отримав довічне ув’язнення.
Скриншот з сайту РІА новини
Раніше, в одному зі своїх матеріалів, медіа Zmina пояснило незаконність таких вироків:
“Російська Федерація грубо порушує привілеї комбатантів. Зміст привілеїв полягає в тому, що комбатанти не мають переслідуватися за дії, які вони вчинили як комбатанти, за умови, якщо вони діяли відповідно до міжнародного гуманітарного права. Тобто участь комбатанта, у збройному конфлікті не може бути основою для притягнення його до кримінальної відповідальності, зокрема за “найманство” та “вчинення дій, спрямованих на захоплення влади й повалення конституційного устрою”, у разі перебування в полоні.Ба більше, норма 100 Звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права визначає, що нікого не може бути визнано винним або засуджено, окрім як за вироком справедливого й компетентного суду, що забезпечує всі основні гарантії справедливого судочинства”.
Радіо Свобода повідомляло, що у звіті управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) йдеться: 169 зі 174 опитаних українських військовополонених надали свідчення про катування або жорстоке поводження під час тримання під вартою в РФ. Це підтверджують інші джерела інформації.
Тобто важливим фактором є те, яким чином Росія отримала свідчення полонених, які публікує РІА новини.
Загалом на сайті було виявлено 5 новин про винесення вироку та кримінальні справи щодо військових ЗСУ .
Дискредитація української влади та ЗСУ.
У 11 матеріалах полонені жаліються на українську сторону, зокрема командування Сил оборони України. Ці публікації базуються лише на їх словах, інші докази відсутні.
Вище вже згадувалось, що невідомо яким чином представники РФ отримали ці свідчення.
Скриншот з сайту РІА новини
Спроби показати ніби українські військові співпрацюють з російськими, підтримують їх.
У 3 публікаціях опубліковані історії як військові ЗСУ свідомо або несвідомо допомагали військовим РФ, дехто нібито після полону перейшов на їх сторону.
Те, що вони публікували як новини, є просто поодинокими історіями військових, без додаткових фактів і журналістського дослідження теми.
Скриншот з сайту РІА новини
Про полонених українських військових пишуть більше, ніж про російських.
На сайті у зазначений період вийшло 5 матеріалів, в яких повідомляється, що українських військових взяли в полон. Загалом медіа частіше пише про українських полонених військових. Російські згадувались лише в новинах, про те, що 19 квітня відбувся обмін. Та в одній новині про державну зраду військового ЗС РФ.
Скриншот з сайту РІА новини
З аналізу можна зробити висновок що РИА Новости з 19 по 30 квітня публікувала переважно ту інформацію, яка може дискредитувати Україну та показати Росію з позитивної сторони.
Meduza: кремлівський наратив та інформаційна тиша.
Мінімум уваги темі військовополонених та зниклих безвісти. Російське медіа Медуза опублікувало з 19 по 30 квітня лише одну новину про сам обмін.
У новині медіа посилається на президента України Зеленського та Міноборони РФ, тобто є думка представників обох сторін. Проте, у ній наведено цитату з кремлівським пропагандистським наративом — “жест доброї волі”. Інформація про нього була наведена вище.
Скриншот з сайту Meduza
За вказаний період медіа майже не висвітлювало тему полону. Воно намагається дотримуватись балансу думок, проте допускає поширення пропагандистських наративів.
Як тему полонених і зниклих безвісти висвітлювали українські ЗМІ?
УКРІНФОРМ: різностороннє висвітлення теми полону українських військових та суперечлива подача новин про російських солдатів.
З 19 по 30 квітня на сайті агенції Укрінформ вдалось знайти 21 новину на тему військовополонених та зниклих безвісти.
Посилання на різні джерела під час висвітлення ситуації.
Про обмін, що відбувся 19 квітня, опубліковані 3 новини. Таким чином ця ситуація була подана з різних джерел.
Скриншот з сайту Укрінформ
Висвітлення досвіду полонених та їх близьких.
Медіа опублікувало 5 матеріалів з історіями полонених. У них на відміну, від історій з РИА Новости, немає упереджень чи пропаганди. У текстах, висвітлено досвід полонених, їхніх родин. Зібрані коментарі людей, тема полону розкривається з різних точок зору.
Скриншот з сайту Укрінформ
Публікація корисної інформації.
На Укрінформ виходили новини, які містять корисну інформацію що стосується теми полону. Наприклад, про те що існує обмін посилками та листами. Зазначається, що ця ініціатива була спрямована на те, щоб утримувана людина могла повідомити про себе після потрапляння в полон.
Скриншот з сайту Укрінформ
У 7 новинах є коментар представників влади — заяви, інформаційні повідомлення, або статистика.
Скриншот з сайту Укрінформ
Згадки російських військових.
Медіа публікувало 4 новини про взяття в полон військових РФ. Вони доповнені відеоматеріалами, наданими Силами оборони. В них присутні коментарі полонених, вони зазначають факти про себе: де проходили службу, де їх взяли в полон, яке у них звання тощо. Видно, що відео записані в момент взяття в полон. На одному з Сили оборони України закликали військових здаватися для збереження життя.
Комісія з журналістської етики вважає, що в українських медіа склалася негативна практика висвітлення теми військовополонених армії РФ. Зокрема, використання відеозаписів створених правоохоронцями або спецслужбами.
Правозахисна організація Human Rights Watch, закликаючи Україну поважати права військовополонених, зазначила:
“Українській владі слід припинити публікувати в соціальних мережах та мессенджерах відео з полоненими російськими солдатами для залучення уваги громадськості, зокрема ті, де їх принижують або залякують. Таке поводження з військовополоненими порушує їх право на захист згідно з Женевськими конвенціями”.
Женевські конвенції 1949 року передбачають гуманне поводження з військовополоненими, зокрема захист від публічної цікавості, актів насильства, залякування та примусу до надання інформації.
Скриншот з сайту Укрінформ
Висвітлення судових процесів.
Медіа пише про судові процеси. У двох новинах йдеться про суд над українцями у РФ. В одній – про вирок за державну зраду, який отримали громадяни України, які перешли на бік РФ.
Скриншот з сайту Укрінформ
Згадки про громадські ініціативи.
Укрінформ також висвітлював акцію на підтримку полонених.
Скриншот з сайту Укрінформ
З аналізу публікацій можна зробити висновок, що Укрінформ приділяє більше уваги українським військовим, хоча інформацію про російських військових також публікує. Іноді такі матеріали супроводжуються відео за участю російських солдатів, що не рекомендується Комісією з журналістської етики.
Загалом медіа висвітлює тему з різних боків, не лише повідомляє про події, а й надає інформацію, яка може бути корисною для рідних полонених і зниклих безвісти.
Українська правда: якісні новини про українських полонених та сумнівні про російських
На сайті Української правди з 19 по 30 квітня було виявлено 5 новин, що стосувались теми полонених та зниклих безвісти.
Декілька джерел у новині.
У одній з опублікованих на сайті новин йшлося про Великодній обмін полоненими. Журналіст видання використав декількох офіційних українських джерел. Це дозволяє якісно інформувати аудиторію.
Скриншот з сайту Українська правда
Історії українських військових, що повернулись з полону.
Видання опублікувало дві новини в яких оприлюднило історії повернених з полону військових ЗСУ. Такі матеріали сприяють кращому розумінню суспільством досвіду полонених і їх рідних. Їх авторство належить іншому перевіреному медіа, це чітко зазначено.
Скриншот з сайту Укрїнська правда
Згадки російських військових.
Одна з новин стосується полону російських військових на Курщині. У ній зазначається стан полонених.
Скриншот з сайту Укрінформ
У ній використано відео за участю російських військових. Раніше вже згадувалося, що Комісія з журналістської етики не рекомендує публікувати такі кадри.
Корисна інформація.
Медіа публікувало матеріал з історіями рідних полонених. У ньому, зокрема, надані поради психотерапевта щодо того, як краще комунікувати з людьми, які чекають на повернення з полону військових. У тексті пояснено, що суспільству варто знати про їх стан.
Скриншот з сайту Українська правда
Українська правда фокусується на історіях військовополонених українців та їх родин. Водночас у деяких публікаціях згадуються російські військові, іноді з використанням відео за їхньої участі. Такий підхід може порушувати етичні принципи.
Порівняння українських і російських медіа демонструє відмінності їхніх підходів до висвітлення теми полону. Українські журналісти пишуть переважно про оборонців України, тоді як російські — приділяють мінімум уваги своїм солдатам. Як показує приклад агенції РІА Новини, тему полону в російських державних медіа використовують як інструмент інформаційної війни. У публікаціях українських ЗМІ пропаганди не зафіксовано. Однак новини, в яких подані кадри з російськими військовими, можуть суперечити професійній етиці.
Результати дослідження підкреслюють важливість контролю дотримання журналістських стандартів у медіа, адже маніпулювання інформацією може мати значні наслідки для громадської думки та міжнародної репутації обох країн.
В Україні та закордоном організовують заходи на підтримку полонених і зниклих безвісти. Їх рідні та небайдужі громадяни виходять на вулицю з плакатами, прапорами та фотографіями військових. Я побувала на декількох акціях, які проходили у Вінниці, і запитала учасників про мету цих ініціатив.
Для чого люди беруть участь в акціях підтримки?
Під час спілкування вдалося з’ясувати, що такі заходи організовують, щоб привертати увагу суспільства до теми військовополонених та зниклих безвісти. Прізвища співрозмовників не вказані з міркувань безпеки.
“Ці акції організовуємо ми, рідні військовополонених та безвісти зниклих для того, щоб нагадати суспільству про нашу проблему. Про те що велика кількість людей знаходиться в полоні ворога”, — пояснила учасниця акції Катерина.
Такі заходи також відвідує Олег. Він стверджує, що акції — це спосіб привернути увагу місцевої влади:
“Прийшов, щоб почула наша влада про безвісти зниклих солдатів, яких відправили, а назад забирати ніхто не хоче”.
Активісти сподіваються, що таким чином вони підтримують самих полонених.
“Перш за все це підтримка полонених і зниклих безвісти дійсно. Навіть якщо послухати інтерв’ю хлопців звільнених з полону та і до нас хлопці приходили, розказували, як їх морально принижують там. Кажуть, що вони тут нікому не потрібні, що їх забули. І коли вони звідти повертаються — бачать масштаб цих акцій, скільки людей виходить, скільки людей стоїть, скільки їх підтримують”, — поділилася учасниця акції Ірина.
Дехто з рідних намагається дізнатися на них якусь інформацію про близьку людину. Вони приносять з собою плакати та прапори із зображеннями військових і їх фотографії.
“Хочу достукатися до людей, показати, що є така проблема, щоб люди були небайдужі. І найперше хочу знайти сина, обняти його”, — відповіла на питання щодо мети участі в акції Леся.
“Всі надіються, що хтось щось побачить, фотографія інтернетом полетить, хтось щось впізнає, допоможе. В нас 13-го числа (ред. травня 2025 року) буде півтора року як ми виходимо. Чекаємо, любимо і надіємося, що скоро буде обмін”, — розповіла учасниця акції Ганна.
Такі акції відвідують і ті люди, які не мають знайомих у полоні, щоб просто висловити свою підтримку родинам, які стикнулися з цією проблемою.
“Найменше, що ми можемо зробити тут, якщо ми не в ЗСУ, зробити щось щоб український народ не забував про полонених, про зниклих безвісти. Це просто найменше, що я можу зробити для родин військовополонених”, — зазначила учасниця акції Інга.
На таких акціях можна знайти нових знайомих і отримати підтримку.
“Ти можеш прийти один, стати і тебе зрозуміють, адже усі зібрались тут з єдиною ціллю”, — сказала учасниця Аліна.
Як акції впливають на психологічний стан рідних полонених?
Психологиня Українського ветеранського фонду Тетяна Кріль розповіла в етері Українського Радіо Хмельницького, що наразі майже кожен українець перебуває в кризовому стані — коли людина пережила психологічну травму, або їй загрожують психотравмувальні події. Одним з найважчих станів вважається “невизначений”. Саме у ньому перебувають родини безвісти зниклих та військовополонених.
“Це втрата, яка не може бути чітко визначена або укладена в рамки традиційно розуміння втрат. Це поняття охоплює безліч аспектів: втрата житла, безпечного місця роботи, але найважче дається людині факт безвісти зниклих родичів, тому що у цьому стані вона відчуває постійні коливання між страхом, що це дійсно втрата, що близька людина не повернеться”, — пояснила вона.
За її словами, в цьому стані людина може перебувати роками і їй важко вийти з нього, тому що факту підтвердження загибелі немає, залишається місце для надії.
Фото: Діана Кардаш
Тетяна Кріль зазначила, що один із методів роботи з людьми, які проживають цей стан — робота в групі підтримки. Вона дає відчуття, що ти в колі своїх. А тілесна підтримка, обійми, добрі слова дають хоч і тимчасове, але полегшення.
“Інколи я відвідую акції в підтримки родин полонених та безвісти зниклих і сама запрошую родини на чаювання й теплу зустріч, розповідаю про роботу в групах підтримки”, — додає вона.
Журналісти Української правди створили матеріал у якому жінки, що переживають невизначену втрату, поділилися своїми історіями. Вони також наголошують, що важливо не замикатися в собі та шукати людей, які опинилися у схожій ситуації. Потрібно спілкуватися, підтримувати одне одного. Зокрема, можна створювати обʼєднання родин того підрозділу, у якому служила рідна людина.
“Навіть просто поговорити з кимось, хто тебе розуміє, вже допомагає. І, як би важко не було, берегти себе. Бо наші сили дуже важливі”, — сказала Оля Примаченко, донька безвісти зниклого військового.
Тобто, акції підтримки можуть виступати безпечним простором для рідних військових в якому вони знаходять підтримку та полегшення.
Що про акції кажуть військові, які повернулись з полону?
Радіо Свобода поспілкувалося з офіцером 12-ї бригади «Азову» Національної гвардії України на псевдо «СП», який пережив дні в «Азовсталі», потрапив у російський полон і повернувся додому. Він розповів, що після повернення побачив акції Free Azovstal Defenders та інші ініціативи на підтримку військовополонених.
“Це не може не тішити. Ми там (ред. у полоні) інколи щось чули про те, що такі акції відбуваються, але не уявляли їхнього масштабу. Я був максимально здивований. Розумієте, людина, яка потрапляє в полон у 2022–2023 роках, залишається там. Вона нічого не знає. А коли повертаєшся з полону вже у 2024–2025 роках — ти все ще, мовби, залишаєшся в 2022-му. І все, що бачиш тут (ред.вдома), дуже дивує”, — поділився він.
Військовий Роман Борщ, який перебував в російському полоні 33 місяці розповів виданню “Еспресо”, що дізнавався інформацію про події в Україні від людей, які пізніше за нього потрапляли у полон:
“Ми дійсно були там (ред. в полоні) в інформаційному вакуумі, але десь до осені 2024-го в колонії, де я перебував, привозили ще людей з полів, які тільки-тільки потрапили в полон. І десь була можливість поспілкуватися з ними. Зрозуміло, середньостатистичний військовий може досконало не знати політичної ситуації, але якісь найпростіші речі знали”.
Я поспілкувалась з оборонцем Маріуполя Олександром Дідуром, який провів у російському полоні 15 місяців маючи важкі поранення. Він поділився, що відновитися йому, зокрема, допомагала підтримка рідних та небайдужих українців. Наразі він допомагає реабілітуватися іншим військовим, що пройшли полон.
“Я цим наразі живу, цим цікавлюсь, тому що я хвилююсь за хлопців, які повертаються з полону, за їхню реабілітацію, за їхнє подальше життя. За ними потрібно спостерігати, тому що хлопці знаходились і продовжують знаходитись у вакуумі довгий час. Не бачать навколишнього середовища і загалом світу. Вони не знають, що відбувається”, — зазначив він.
Олександр Дідур розповів, що він закликає військових, які повертаються з полону не забувати про своїх побратимів, які залишаються там, і нагадувати про тему полону.
Та додав, що окрім підтримки поверненим з полону знадобиться допомога:
“Ви повинні пам’ятати, що людина, яка повернеться з полону, йому потрібні будуть фінанси, йому потрібне буде морально-психологічна допомога, йому потрібна буде фізична допомога. Тому не просто ходіть з транспарантами, з прапорами та кричіть: «Поверніть додому», — а думайте над тим, що ви робите”.
Фото: омбудсман Дмитро Лубінець
Боєць 12-ої бригади Національної гвардії “Азов” на псевдо “Норд” сказав виданню Ґрунт:
“Ці акції дають зрозуміти військовим, що нам є на кого покластись, що у нас є надійний тил. Десь там є люди, котрі не будуть осторонь, за будь-яких обставин і це не аби як мотивує”.
Військовий Ілля Ільяшенко на псевдо “Смурф” боронив “Азовсталь”, звідки вийшов у полон і провів там майже рік. Він долучається до акцій підтримки.
“Коли рідні бачать, що ті, хто повернулися з полону, стоять разом з ними, за їхніх рідних, які досі там, то людям стає набагато легше. Тому я завжди й підтримую такі акції”, — розповів він виданню Галка.
У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими повідомили, що в російському полоні чинять психологічний тиск на українських військових:
«Росіяни беруть відео з акцій і накладають свою озвучку, мовляв, Україна не хоче їх забирати. Потім це показують полоненим».
Також полонених вивозять нібито на обмін, а через кілька годин повертають назад, щоби показати, що вони не потрібні Україні.
«Це робиться, щоб зламати людей морально», — пояснив представник штабу.
Отже, акції підтримки можуть продемонструвати військовим, що в Україні про них не забували та на них чекали, адже РФ створює для них інформаційний вакуум.
Яка роль акцій у психологічній реабілітації військових, які пройшли полон?
Керівник Секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охріменко під час відкриття YOUkraine hub зауважив:
“Координаційний штаб працює над тим, щоб повернути додому усіх наших Героїв. Але важливо також, щоб визволені оборонці відчували увагу і вдячність суспільства”.
Психолог громадської організації «Блакитний птах» Тетяна Сіренко також стверджує, що для реабілітації колишніх полонених тепла зустріч українського суспільства дуже важлива:
«Для людини, яка перебувала в полоні і піддавалась катуванням, частиною повноцінного процесу повернення є факт відновлення справедливості й визнання суспільством, що це відбулося, що все-таки дуже важливо, що хтось взяв на себе за це відповідальність», — пояснила вона.
Фото: Володимир Зеленський
Психологиня Наталія Загороднюк, яка проводить тренінги про спілкування з військовими, розповіла Суспільному, що військовослужбовці також долучаються до акцій на підтримку звільнення з полону. За її словами, це може бути їх шлях соціалізації. Акції також можуть допомагати їм проходити власну реабілітацію. Проте, важливо, щоб суспільство розуміло як правильно комунікувати з людьми, що пережили полон.
“Через те, що у полоні військові переживали катування, у них можуть виникати відчуття втрати власної цінності. Вони можуть бути дуже бережливими до власних кордонів або не відчувати їх, коли спілкуються з іншими. Не потрібно без дозволу торкатися, обіймати або чіпати його особисті речі”, — повідомила вона.
Та порадила не змінювати плани без попередження, не запитувати з цікавості військового про його травматичний досвід — лише якщо він сам захоче розповісти. Також не нав’язувати підтримку.
Отже, акції підтримки можуть сприяти психологічній реабілітації та соціалізації військових, які повернулися з полону. Такі заходи демонструють, що суспільство їх пам’ятає і цінує.
Дискусія в суспільстві
Однак, попри переваги таких акцій в українському суспільстві досі продовжується дискусія про їх доцільність та користь. Зокрема, цю тему активно обговорюють в соцмережах.
Для прикладу ось, що пишуть користувачі Threats:
Скриншоти з Threats
Чи несуть акції підтримки небезпеку?
Начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, генерал Кирило Буданов зазначив в інтерв’ю Анні Максимчук, що акції на підтримку полонених шкодять деяким процесам.
«Це шкодить, всі ж знають про це. Але зрештою я й людей розумію. Їм треба відчувати, що вони щось роблять для того, щоб їхні рідні повернулись. Хоча зрештою вони роблять тільки проблеми. Всім це відомо, я думаю, що й для більшості цих людей це відомо. Це більше психологічне», — сказав начальник ГУР.
Керівник секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охріменко в інтерв’ю Детектор медіа розповів, що не радить родичам робити історію свого рідного, який у полоні, медійною, оскільки це ускладнює переговори щодо повернення.
“Як тільки людина стає медійною, питання щодо її повернення під час переговорного процесу або блокується, або виставляються такі вимоги, які ми не можемо виконати”, — поінформував він.
За його словами, в таких випадках РФ за українських громадян вимагала повернути живими їхніх солдатів чи офіцерів, які вже загинули.
“Ви розумієте абсурдність ситуації? Ми пояснюємо, що він загинув, є тіло. А вони наполягають на тому, щоб ми його повернули живим”, — сказав він.
Та додав, що попри це акції підтримки допомагають рідним, сприяють їх психологічному розвантаженню:
“Акції нагадування, акції підтримки — це добре, це психологічне розвантаження для родин. Вийти й показати суспільству, що ми не забуваємо про тих, хто в полоні. Коли це доречно, представники Координаційного штабу беруть участь у таких акціях. Але є деструктиви”.
Акція на підтримку полонених у Вінниці / Фото: Діана Кардаш
Представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко в матеріалі Української правди пояснив, що конструктивні акції, спрямовані на нагадування про полонених, можуть допомогти обмінам, а деструктивні навпаки зашкодити.
“Акції, які зараз проходять — конструктивні. Ми їх підтримуємо і беремо в них участь. Це регулярні акції по всій Україні й за кордоном, які нагадують українському суспільству і міжнародній спільноті, що є полонені, яких Росія катує, які потребують нашої допомоги і порятунку. Якби це були якісь деструктивні акції зі звинуваченнями, дискредитацією державних структур – це однозначно грало б на руку росіянам. Вони тоді точно нікого б не випускали, тому що для чого робити обміни, якщо все так добре йде?”, — стверджує Яценко.
Рекомендації
Видання ШоТам поспілкувалось з організаторами та учасниками акцій підтримки, проаналізувало поради координаційного штабу і створило перелік рекомендацій проведення таких заходів:
Перевірка, чи дозволені мирні акції
Деякі військові адміністрації заборонили зібрання через безпекову ситуацію, тож в області — і в містах, і в селах — акції можуть бути незаконними. Перевірити чи можна проводити акції можливо ввівши відповідний запит у пошуковик, наприклад, «мирні акції Закарпатська ОВА».
Написати звернення в центр громади, або міську раду
Треба повідомити місцеву владу про мирну акцію, яку плануєте провести. потрібно зазначити де, коли й приблизно на скільки людей запланована зустріч. Якщо маршрут, місце чи час будуть змінюватися — варто повідомити додатково. Таку заяву краще мати з собою і під час заходу на випадок, якщо поліція підійде дізнатися що відбувається.
Дотримання правил щодо військовополонених
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими публікує застереження, наприклад, про те, що не варто розповсюджувати світлини полонених і зниклих безвісти у військовій формі та інформацію про місце зникнення, номер частини тощо. На акціях варто обійтися загальним згадуванням, щоб не нашкодити.
Акція на підтримку полонених у Вінниці / Фото: Діана Кардаш
Акції підтримки полонених та безвісти зниклих значною мірою не впливають на процес повернення полонених та пошук безвісти зниклих. Однак, вони створюють простір у якому рідні можуть отримати додаткову інформацію та психологічно розвантажитись, а повернені з полону військові відчути підтримку та розуміння суспільства. Також акції дозволяють тримати тему полону в інформаційному просторі, як українському, так і закордонному. Проте, такі заходи можуть нашкодити українським захисникам. Учасникам і організаторам варто відповідально ставитись до їх проведення та дотримуватись рекомендацій компетентних органів.
Нагадаємо, що станом на травень 2025 року у російському полоні перебувають близько 8 тисяч підтверджених українських військових. Ще понад 70 тисяч захисників і цивільних зареєстровані у реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин.
У десяти найпопулярніших за трафіком медіа Вінниччини не використовується журналістика рішень (або конструктивна журналістика). Натомість вони більше зосереджені на новинах. У багатьох з них на сайтах відсутня колонка з матеріалами. Про це йдеться у дослідженні Олега Остапця. Публікуємо основні тези роботи.
На сьогоднішній день перегляди новин на сайтах поступово падають. Причиною тому є зростання популярності соціальних мереж, які поширюють новини значно швидше, доступніше та коротше. Тому можемо зробити висновок, що формату сайтів варто було б зосередитися на розлогих матеріалах, зокрема і конструктивній журналістиці, яка несе користь для читача. Проте такої тенденції у обраних виданнях не помічено.
Під час дослідження було знайдено лише один матеріал, який підходив під критерії журналістики рішень. Усі інші по тим чи іншим пунктах не підходили. При цьому є матеріали з ознаками журналістики рішень. Такі публікації наводять рішення, але роблять це не надто професійно відносно даного жанру. Часто коли рішення наводилося, то в нього не було джерела чи підтвердження того, що дана порада журналістом читачеві працює.
Можемо зробити висновок, що журналістам місцевих ЗМІ бракує знань стосовно конструктивної журналістики. Вони показують цікавість до даного жанру, проте не пишуть тексти, орієнтуючись на стандарти. До того ж, журналістика рішень потребує більших ресурсів, ніж звичайні матеріали. Особливо коли мова йде про збір статистики. Тому місцевим виданням, особливо в малих містах, не вистачає на те ресурсу.
Рішенням для редакцій тут могло б стати перефокусування уваги з кількості новин на розлогі матеріали, які відповідатимуть усім стандартам. Це може бути поступовий ввід матеріалів серед новин. Зокрема, журналісти можуть перевести увагу на проблеми в місті і шукати для них рішення, що приверне увагу жителів до сайту.
Проблему невідповідності матеріалів з рішенням до жанру журналістики рішень можна вирішити лише просвітою. Журналісти можуть самі дослідити цей молодий в Україні жанр, щоб надавати своїм читачам якісніші матеріали. До того ж, журналістам необхідно перед написанням матеріалу ставити собі питання: в якому жанрі я пишу? І тоді писати відповідно до правил того жанру.
Можна брати участь і в освітніх програмах. Нині в Україні навчають писати конструктивну журналістику. Зокрема, періодично проводяться курси від Асоціації з міжнародних питань чеської республіки, вони безоплатні. До того ж, в навчальній програмі університетів нині є предмет журналістики рішень, тому здобування вищої освіти відкриє шлях до вивчення конструктивної журналістики і підвищення кваліфікації.
З початком повномасштабної війни в українському інфопросторі почали зʼявлятися новини про випадки мародерства зі сторони окупантів. Поки вони полюють на майно українців, російські пропагандистські артисти намагаються не відставати від своєї армії, щоправда, замість майна, вони крадуть українську культурну спадщину, зокрема пісні.
Фото: Збруч
Практика привласнення чужих мистецьких творів для Росії – не нова. Нападаючи на інші народи, вони в першу чергу намагаються навʼязати їм відчуття меншовартості, чи довести, що такої нації взагалі ніколи не існувало. Для цього або знищують досягнення культури, або переробляють їх на свій лад, щоб використовувати для маніпулювання.
«Вона [колоніальна політика Росії] була покликана стримувати та контролювати розвиток культури в колоніях — сфери, де, очевидно, формується і через яку комунікується ідентичність певної спільноти людей, народу, нації. Саме тому культура — це «небезпечна» річ», – розповідає Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту, у межах спецпроєкту Ukraїner – «Деколонізація».
Саме таку політику агресор намагається в наш час застосувати до культурної спадщини України, важливою складовою якої є пісні. Зокрема, ті, які асоціюються із виборюванням української незалежності. На прикладі одного із таких музичних творів проаналізуємо, як працює російська пропаганда.
«Пливе кача, дівки хороводять
В «Азовсталі» демонів хоронять
Серед степу палахала хата
Богоматір родить немовлято…»
22 лютого 2023 року, в Москві відбувся концерт-мітинг. На ньому виступали російські артисти, що підтримують війну, однак, зі сцени, лунала й українська мова. Виступу російського диктатора передувала «Пливе кача», проте з оригінальною піснею, за сенсом, вона немає нічого спільного. Авторство належить уродженцю Маріуполя, в минулому журналісту, Акіму Апачову та російській співачці Дарії Фрей. Раніше вони зняли цинічний кліп до цієї пісні на руїнах «Азовсталі», чим викликали обурення українців. Попри заяви, про «штучність» нашої мови та заборони усього, що асоціюється з Україною, пісню росіяни мають можливість слухати на телебаченні. Вона звучала навіть на «Первом канале» , в той час, коли російські правоохоронці виписують людям штрафи та вироки , за прослуховування української музики. Таку прихильність у ворожої влади пісня здобула завдяки великій кількості вигідних їй символів та наративів.
«Хто там старший серед полонених?
Руш впереду руки за голову
Розгорнися, сiдай, дозволено
Є розмова з холоду в полум’я»
Чому саме «Пливе кача»? В людей, які слідкували за подіями на Майдані, вона асоціюється саме з Революцією Гідності, адже запамʼяталась, як реквієм для загиблих активістів. В наш час нею супроводжується прощання із полеглими героями. Для українців вона стала символом боротьби за свободу і незалежність та зайняла важливе місце в історії країни
«Вісім років минуло вироком
Що тепер мені скажеш Іроде?
Де ховати вас усіх могилами?
Що робитимуть ваші сироти?»
Ці рядки з пісні підозріло схожі на відомий кремлівський наратив: «Где вы были восемь лет?», який звинувачує у воєнному конфлікті українську сторону. І вже неодноразово був спростований українськими медіаекспертами, зокрема «Детектор медіа».
Стосовно останніх двох рядків, то пропагандистське «мистецтво», звичайно, згадує про втрати серед українців, проте зовсім не хвилюється за російських сиріт, батьки яких загинули на чужій землі за хворі ідеї влади.
«Я стояв тут, стою тут і досі я
Як тобі ця нова Новоросія?
Я не просив до вашого острова
Ти мене винудив пострілом
У цьому полум’ї збожеволіли
Як тобі ці палаючі посліди?
Окривавлені досвідом
Чи встиг ти помолитися Господу?»
Пісня намагається створити враження, що ліричний герой не розділяє європейський шлях і потерпає від тиску «інших» українців, які його обрали, а Росія приходить йому на допомогу.
А також, що він досі знаходиться на своїй землі – території України, проте, впевнений що це «Новоросія». І що «Новоросія» – вибір населення, а не жорстока окупація.
За допомогою образу цього персонажа автори спробували створити враження, що такої думки дотримується все населення Донбасу.
Не обійшлося тут, без звернення до Бога, якого росіяни часто використовують, як важіль впливу.
«Чуєш ZOV – загарматило мраком
То калібри летять примарами
Лікарями українства хворого
Врачувати йде Україною
Чумний лікар зі своїми рекрутами
В Азовсталі червоною калиною»
Важко не помітити у цих рядках виправдання дій загарбників, які судячи з тексту намагаються «вилікувати» українство. Ракетами, які прилітають в житлові будинки, лікарні та дитячі садки.
«Знов май кровити Маріуполем
Моє місто Марії зі звичкою
Зустрічає Георгівською стрiчкою
Богоматір зі свічкою
Дочекалася сина у відчаї»
Маріуполь – одне з тих міст, що найбільше постраждало від ворожої армії, у пісні показують «братнім», повʼязують його з радянською символікою. Показують його страждання, але не уточнюють що Росія є їх причиною.
«Розкажи тому ляху про москаля
Передай йому кожне слово
Це мій дім, це мій Крим, це моя земля
Я також забираю мову»
Москалем себе називає головний герой і просить передати союзникам України свою позицію. Заявляє, що свою мову він забирає з собою. Щоправда, в коментарях для медіа, Акім Апачов, завжди заявляє, що мова потрібна лише як трофей. І сам, народившись в українському місті, так і не зміг написати текст своєї пісні без помилок. Адже, «палахала», «немовлято», «посліди» та інші «перлини» цього музичного твору є чимось чужорідним для української мови.
Ці рядки влучно показують тактику росіян стосовно чужої культури – привласнити й спаплюжити. Вона так глибоко вплелась у свідомість народу, що вважається чимось абсолютно нормальним.
Музика – не завжди безневинний витвір мистецтва, в руках тих, хто намагається знищити правду, вона перетворюється на зброю, В наш час важливо зберігати й поширювати свою культуру, щоб захистити та відстояти історію, яка є важливою складовою незалежності на інформаційному полі бою, допоки наші військові щодня виборюють її на фронті ціною власних життів.
Російські окупанти буквально поселилися та живуть в енергоблоках Запорізької атомної електростанції, де мали б перебувати винятково фахівці. Натомість фахівців МАГАТЕ окупанти туди не пускають, дозволять заходити лише в «чисті» зали. А зали, де розташували військову техніку, вибухівку, зробили вогневі позиції для кулеметів – «опечатали».
Від 4 березня 2022 року ЗАЕС залишається окупованою військами рф. Кожен день перебування військ рф на ЗАЕС – загроза не лише для України, але й для всього світу.
Десятки одиниць військової техніки з боєкомплектами, зброєю та вибухівкою стягнуто до машинної зали ще влітку 2022 року. Там ж окупанти вирішили зробити вогневі позиції для кулеметів, а на дозвіллі гратися гранатометами. Все це знаходиться «зовсім поруч із обладнанням, яке забезпечує роботу турбогенератора. Зокрема, в безпосередній близькості до головного маслоблоку, де міститься легкозаймисте масло, яке охолоджує парову турбіну. Там ж є вибухонебезпечний водень, який використовується для охолодження генератора», – повідомили в «Енергоатомі».
В березні 2024 року в телеграм-каналі Енергодару з’явилися фото та відео на яких окупанти всередині енергоблоків, а саме в вищезгаданому машинному залі, бігають та займаються боксом біля турбогенератора АЕС, який виробляє електроенергію.
Фото: російські військові займають спортом біля турбогенератора ЗАЕС/ Telegram: Скелети Шевчика і Ко.
Для розуміння та переконання, що на фоні турбогенератор ЗАЕС подаємо фото Олександра Сініци, який у 2013 року сфотографував турбогенератор 5-го енергоблоку ЗАЕС для УНІАН:
Фото: Олександр Сініца/ УНІАН. 09.04.2013
Зокрема на опублікованих відео окупантів, які бігають в машинному залі ЗАЕС, можна чітко побачити військову техніку з позначкою «Z», БТР-и та вогневі позиції:
Фото: російська техніка в машинному залі ЗАЕС/ скріншот з відео з Telegram: Скелети Шевчика і Ко.
Команда «OSINT Бджоли» ідентифікувала одного із спортсменів, який скоріш за все і виклав відео у мережі. Ним виявився 23-річний Сапєгін Олексій Олександрович, уродженець Республіки Калмикія. Занесений у базу «Миротворець».
Фото: Telegram/osint_bees
Ідентифікувати вдалося і його дружину – Сапєгіну Маргариту Андріївну 2001 року народження. Як пише команда «бджіл» побралися Олексій та Маргарита у 2020 році. А вже в лютому 2021 в них народився син – Микита. Про це ми дізналися з Instagram-сторінки Маргарити, де під фото з малюком вона пише дату хештегом та називає сина «Никита Алексеевич».
Фото: Instagram/rita_rmm
Фотографій з чоловіком Маргарита не публікувала до 2023 року. А під фото з виписки з роддому написала, що вже вдома та чекають на батька. Можливо, вже в той час Олексій Сапєгін воював проти України, проте це невідомо точно. З Instagram-сторінки його дружини ми можемо побачити лиш те, що Новий 2023 рік вони зустрічали разом.
Фото: Instagram/rita_rmm
Ідентифікувати співслужбовців Олексія поки що не вдалося. Та в раніше згаданому дописі Telegram-каналу Скелети Шевчика і Ко є скріншот із відео, яке вони публікували раінше.
Фото: скріншот з відео з Telegram: Скелети Шевчика і Ко.
На фото троє не ідентифікованих російських військових. Проте відомо те, що вони належать до неонацистської диверсійно-штурмової розвідувальної групи «Русич», яка є підрозділом зс рф. Про діяльність ДШРГ «Русич» зробили розслідування OSINT-спільнота Molfar.
Зокрема ДШРГ «Русич» описується наступним чином: «Вони приходять вбивати та мародерити, відрізати вуха та насаджувати голови на палиці, вирізати “коловроти” на щоках, ґвалтувати жінок на очах у дітей (потім радять “не залишати свідків”), вони виправдовують тортури та кастрування полонених, кажуть “не бійтесь вбивати полонених”, самі ж ріжуть та їдять домашніх тварин, стикають слиною від “запаху згорілих укропів” та сексуально збуджуються від вбивства. Вони – це “ДШРГ Русич”».
«Русич» беруть участь в російсько-українській війні від самого початку – від 2014 року. Згідно з публікацією, були причетні до знищення колони батальйону “Айдар” у ході організації (1, 2) засідки, в якій загинуло понад 20 бійців “Айдару”. Після даної операції були причетні до відео з катуваннями та підпалювання вбитих.
Не лише Україну знищують, але й брали участь в російській інтервенції в Сирії та Республіці Сьєрра-Леоне, зокрема з президентом Республіки, про що вони пишуть у своєму Telegram-каналі та ВК.
Фото: скріншот з ВКонтакте/ДШРГ Русич
Фото: скріншот з Telegram/ДШРГ Русич
Неодноразово проводилися розслідування щодо причетності ДШГР «Русич» до ПВК «Вагнер», та вже тепер вони й самі це не приховують, публікуючи відповіді фото та дописи.
Фото: скріншот з ВКонтакте/ДШРГ Русич
Фото: скріншот з Telegram/ДШРГ Русич
ДШРГ «Русич» здобули собі славу головорізів та неодноразово зафіксовані їхні звірствах, які вони чинили проти мирного населення. Сьогодні ж частина їхнього особового складу та техніки знаходиться в енергоблоках ЗАЕС, що несе загрозу діяльності ЗАЕС. І так буде до того дня, доки всі російські військові та причетні до них не покинуть територію ЗАЕС та не заберуть звідти свою техніку.
Європейська федерація кіберспорту заборонила Росії та її спортсменам брати участь у чемпіонатах Європи після повномасштабного вторгнення РФ на територію України. Про це написали на офіційному сайті Міністерства молоді та спорту України. До того ж, багато світових інвесторів висунули подібну ініціативу.
Але тут є випущення з правил. Росіяни можуть грати в складі команд інших країн як «вільні» спортсмени, тобто без розпізнавальних знаків чи спонсорів своєї країни. Ще є варіант з прапорами інших країн. Таким чином російські команди можуть брати участь у світових турнірах. Про один із таких випадків і піде мова.
Політика української кіберспортивної команди NAVI щодо гравців-росіян
Після вторгнення російських військ на українські землі, український кіберспортивний клуб NAVI висловився в підтримку України. Він розірвав всі контакти з російським холдингом ESFORCE, який, як написано, відкрито заперечував увесь жах, що відбувався в Україні.
Далі NAVI заявили, що в майбутньому переглянуть свою кадрову політику. Проте наразі в командах Natus Vincere є 10 гравців з Росії, що кожен може знайти на їх офіційному сайті. Ви не знайдете там російських прапорів, проте знайдете їх сіру заміну, яка зараз позначає росіян.
Дійсно, деякі кадри змінилися. 28 травня 2022 року з команди по CS:GO звільнили капітана команди Кирила «Boombl4» Михайлова. Про це NAVI розповіли на своєму офіційному сайті. Причиною були репутаційні ризики для клубу. А все почалося зі скандалу, винуватицею якого стала дружина «Бумича». Анжеліка LiQueen виставила пост з російським прапором на щоках і написала, що дуже любить Росію.
Тим часом, Кирило Михайлов не єдиний гравець-росіянин в складі клубу NAVI. В команді з CS:GO росіянами є Денис «elecntoNic» Шаріпов та Ілля «Perfecto» Залуцький. І з першим все теж не так однозначно. Із його дружиною також був скандал. Її лайк знайшли на пості Баскова з антиукраїнським підтекстом. До того ж, було відео з буткемпу, на якому Денис Шапіров гостро відреагував на фразу «Слава Україні» від футболіста Домагоя Віди.
Наразі «Електронік» – активний гравець від NAVI, став капітаном команди. І це не останні рішення клубу щодо російських гравців.
Учасники клубу NAVI грають в різноманітні ігри. Серед них є і PUBG: Battlegrounds. Вже після початку війни, 20 червня 2022 року до команди цієї гри було прийнято Івана «ubah» Капустіна, який теж є росіянином. З тих пір у команді 3 з 4-х гравців родом з країни-терориста.
08 листопада 2022 року NAVI презентує у себе ще двох учасників-росіян в складі команди з Valorant. Андрій «Shao» Кіпрський та Дмитро «suygetsu» Ілюшин. І все б нічого, якби через кілька днів не вийшло міні-інтерв’ю, в якому ні слова не було про відношення даних гравців до війни в Україні. І, до речі, лише з цими двома гравцями.
І, схоже, що NAVI не збирається розлучатися зі своїми гравцями-росіянами. І навіть не збирається змінювати основну мову клубу на українську. Про це говорить і їх медійна сфера, і підтримання російськомовних буткемпів, і навіть небажання створювати українські. Лише за умови, що в складі команди будуть тільки українські гравці. Про це Олексій «хаос» Кучеров розповів в інтерв’ю Олсіору.
Про світові турніри та призові фонди
Недавно команда Outsiders виграла турнір Major Rio 2022. І все б нічого, але це російська команда Virtus.pro, яка взяла собі інше ім’я. Вони виступали без прапора та спонсорів. При цьому призовий фонд цього турніру для першого місця – 500 тис. доларів. Вірогідно, що ці гроші відправляться до Росії, яка веде агресивні бойові дії в сторону України.
І от, повстає питання щодо гравців в NAVI. Цей український кіберспортивний клуб вважається одним з найпопулярніших на світовому рівні. Він має великі призові фонди, частина з яких йде в руки до російських гравців.
Чи є в цьому якась небезпека для України і українців? Можна припустити, що так. І проблема саме в заробітку та фінансуванні. Безумовно, NAVI підтримує Україну усіма способами, її резиденти донатять на ЗСУ. Ми можемо висунути гіпотезу, що NAVI перевіряє людей, яких бере до себе, на предмет того, щоб вони ніяк не були зв’язані з Росією та її податками, проте наразі не було ніяк офіційних заяв щодо цього. Тож, ми не можемо бути в цьому впевненими.
Можна припустити, що в російських гравців можуть залишитися зв’язки з Росією. Вони можуть бути різними: від впливу російських медіа (який вже показав себе через російський народ) до родичів чи друзів, які залишилися там. Так, інші команди будуть брати їх під своє крило лише за умови, що вони не будуть жити в країні-терористі, сплачувати їй податки чи мати в ній якісь рахунки. Проте не можна бути на 100% впевненим, що всі зв’язки обрізані.
Рішення проблеми
Як на мене, є кілька рішень для подолання цієї проблеми. Перше: тотальна перевірка російських гравців, яка буде публікуватися в широкі маси. Йдеться про контроль їхніх фінансів, а точніше – упевнення в тому, що кошти ніяк не потрапляють до РФ. Такий варіант допустимий і має показуватися людям. До того ж, потрібно, щоб всі гравці публічно висловилися і запевнили усіх в тому, що вони проти війни. Тож, NAVI має переглянути свою політику щодо цього питання. Мені здається, що лише за таких умов вони можуть грати за українську команду.
Інший вихід – вилучити російських гравців. Проте одразу стає зрозуміло, що це дуже не вигідний хід для клубу, він послабить їх команди. Альтернативою може бути поступова заміна гравців-росіян.
Широкомасштабна збройна агресія Росії поставила перед правоохоронними органами України необхідність розслідувати військові злочини російських військових, яких уже зафіксовано більше 50 тисяч. Зазвичай збиранням фактів про воєнні злочини в Україні займаються фахівці Офісу Генерального прокурора. Однак, попри фіксування значної кількості доказової бази на рівні українських правоохоронних органів, інколи підтверджень буває недостатньо.
Як зазначає адвокат Дмитро Гладкий у інтерв’ю для Радіо Свобода: «Міжнародні суди все ж таки потребуватимуть такі докази, що переконали б її, що певні військові або їхні керівники дійсно винні у тих злочинах, які інкримінуються». Незалежні, допустимі докази – критерії, котрі є важливими як для українських національних судів, так і міжнародних. Одже, чи може кожен українець долучитися до фіксації наслідків російської агресії на території України?
Фото: ZMINA
Фіксація доказової бази
За даними Офісу Генеральної прокуратури, з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну зафіксовано близько 51 тис. воєнних злочинів за статтею 438 Кримінального кодексу України “Порушення законів і звичаїв війни”. Офіс визнає три категорії міжнародних злочинів: воєнні злочини, злочини агресії й злочини геноциду. Проблема недостатній кількості підтверджень воєнних злочинів з’явилась з 1 липня, коли у прокуратурі повідомили, що відкрили кримінальне впровадження за фактом порушення законів та звичаїв війни. Судді Міжнародного кримінального суду (МКС) більшість доказів відкидають як такі, щодо яких виникли сумніви. Якщо сумнів є, то доказ не береться до уваги, а отже Росія не несе покарання і злочин залишається нерозкритим.
Правозахисниця Тетяна Печончик, яка очолює правління Центру прав людини ZMINA в інтерв’ю для УНІАН зазначила, що важливо об’єднати зусилля, аби агресори понесли покарання: «Воєнні злочини документуватимуться і розслідуватимуться роками, десятиліттями. Важливо налаштувати себе на це, об’єднати зусилля і працювати, щоб понесли справедливе покарання безпосередні виконавці злочинів, а також російський президент Путін і вище керівництво РФ, які вісім років тому розпочали агресивну війну проти України», – розповідає вона.
Такої ж думки притримується і Тарас Цимбрівський, член Української Гельсінської спілки з прав людини: «Органи державної влади самотужки не можуть осилити збір доказів на всій території нашої держави. Тому, повторюю, участь громадян України дуже важлива».
Як українці можуть візуально фіксувати злочини?
Наразі українці також долучаються до збору доказів воєнних злочинів РФ на території України. І їхні матеріали можуть допомогти під час судового процесу, а також притягувати винних до кримінальної відповідальності. Але як фіксувати та надсилати фото/відео доказів?
Директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко в інтерв’ю для Суспільне Новини порадив заявляти про наслідки агресії Росії в правоохоронні органи, або ж звертатись в неурядові організації, які збирають інформацію та опитують свідків.
Дмитро Гладкий розповів про додаток eyeWitness to Atrocities. «Це додаток на мобільний телефон, який безпосередньо має вигляд як звичайна камера мобільного телефону. Проте містить в собі технологію, яка дозволяє збирати відомості щодо місця знаходження, бо з супутника бере відомості. З нього бере дані і про дату, і час. Окрім того, не дає можливості ані користувачу, ані третім особам вносити зміни в фото, відео або диктофонний запис, бо сама технологія тоді покаже, що були такі зміни», – говорить він.
Також відправити інформацію щодо зафіксованих воєнних злочинів можна на спеціальний ресурс – Warcrimes, створений Офісом Генерального прокурора разом з українськими та міжнародними партнерами для документування воєнних злочинів РФ.
Наразі доказом може бути фото, відео, письмові, усні свідчення, тобто все, що можна використати у звичайному кримінальному розслідуванні. Найкраще, коли відео нередаговане. Кожний громадян України зі смартфоном може стати свідком та зафіксувати злочини, скоєні армією Росії, головне — не бути байдужими.
За допомогою візуальних доказів воєнних злочинів, що надавались українцями, поліцейські індентифікували близько 168 тисяч загарбників. Про це повідомляє телеграм канал Національної поліції України.
Отже, фіксувати та передавати докази злочинних дій Росії на території України може кожен громадянин України. Це варто робити, адже докази – критерії, котрі допомагають притягувати агресорів до кримінальної відповідальності, тобто є важливими як для українських національних судів, так і міжнародних. Доказами вважаються фото, відео, письмові та усні свідчення. Надалі інформацію потрібно передати правоохоронним органам. Це можна зробити, наприклад, на сайті Warcrimes (на якому є детальна інструкція, як і що передавати) або через додаток eyeWitness to Atrocities. І потрібно пам’ятати, що головне – не бути байдужими.
