В Україні та закордоном організовують заходи на підтримку полонених і зниклих безвісти. Їх рідні та небайдужі громадяни виходять на вулицю з плакатами, прапорами та фотографіями військових. Я побувала на декількох акціях, які проходили у Вінниці, і запитала учасників про мету цих ініціатив.
Для чого люди беруть участь в акціях підтримки?
Під час спілкування вдалося з’ясувати, що такі заходи організовують, щоб привертати увагу суспільства до теми військовополонених та зниклих безвісти. Прізвища співрозмовників не вказані з міркувань безпеки.
“Ці акції організовуємо ми, рідні військовополонених та безвісти зниклих для того, щоб нагадати суспільству про нашу проблему. Про те що велика кількість людей знаходиться в полоні ворога”, — пояснила учасниця акції Катерина.
Такі заходи також відвідує Олег. Він стверджує, що акції — це спосіб привернути увагу місцевої влади:
“Прийшов, щоб почула наша влада про безвісти зниклих солдатів, яких відправили, а назад забирати ніхто не хоче”.
Активісти сподіваються, що таким чином вони підтримують самих полонених.
“Перш за все це підтримка полонених і зниклих безвісти дійсно. Навіть якщо послухати інтерв’ю хлопців звільнених з полону та і до нас хлопці приходили, розказували, як їх морально принижують там. Кажуть, що вони тут нікому не потрібні, що їх забули. І коли вони звідти повертаються — бачать масштаб цих акцій, скільки людей виходить, скільки людей стоїть, скільки їх підтримують”, — поділилася учасниця акції Ірина.
Дехто з рідних намагається дізнатися на них якусь інформацію про близьку людину. Вони приносять з собою плакати та прапори із зображеннями військових і їх фотографії.
“Хочу достукатися до людей, показати, що є така проблема, щоб люди були небайдужі. І найперше хочу знайти сина, обняти його”, — відповіла на питання щодо мети участі в акції Леся.
“Всі надіються, що хтось щось побачить, фотографія інтернетом полетить, хтось щось впізнає, допоможе. В нас 13-го числа (ред. травня 2025 року) буде півтора року як ми виходимо. Чекаємо, любимо і надіємося, що скоро буде обмін”, — розповіла учасниця акції Ганна.
Такі акції відвідують і ті люди, які не мають знайомих у полоні, щоб просто висловити свою підтримку родинам, які стикнулися з цією проблемою.
“Найменше, що ми можемо зробити тут, якщо ми не в ЗСУ, зробити щось щоб український народ не забував про полонених, про зниклих безвісти. Це просто найменше, що я можу зробити для родин військовополонених”, — зазначила учасниця акції Інга.
На таких акціях можна знайти нових знайомих і отримати підтримку.
“Ти можеш прийти один, стати і тебе зрозуміють, адже усі зібрались тут з єдиною ціллю”, — сказала учасниця Аліна.
Як акції впливають на психологічний стан рідних полонених?
Психологиня Українського ветеранського фонду Тетяна Кріль розповіла в етері Українського Радіо Хмельницького, що наразі майже кожен українець перебуває в кризовому стані — коли людина пережила психологічну травму, або їй загрожують психотравмувальні події. Одним з найважчих станів вважається “невизначений”. Саме у ньому перебувають родини безвісти зниклих та військовополонених.
“Це втрата, яка не може бути чітко визначена або укладена в рамки традиційно розуміння втрат. Це поняття охоплює безліч аспектів: втрата житла, безпечного місця роботи, але найважче дається людині факт безвісти зниклих родичів, тому що у цьому стані вона відчуває постійні коливання між страхом, що це дійсно втрата, що близька людина не повернеться”, — пояснила вона.
За її словами, в цьому стані людина може перебувати роками і їй важко вийти з нього, тому що факту підтвердження загибелі немає, залишається місце для надії.
Тетяна Кріль зазначила, що один із методів роботи з людьми, які проживають цей стан — робота в групі підтримки. Вона дає відчуття, що ти в колі своїх. А тілесна підтримка, обійми, добрі слова дають хоч і тимчасове, але полегшення.
“Інколи я відвідую акції в підтримки родин полонених та безвісти зниклих і сама запрошую родини на чаювання й теплу зустріч, розповідаю про роботу в групах підтримки”, — додає вона.
Журналісти Української правди створили матеріал у якому жінки, що переживають невизначену втрату, поділилися своїми історіями. Вони також наголошують, що важливо не замикатися в собі та шукати людей, які опинилися у схожій ситуації. Потрібно спілкуватися, підтримувати одне одного. Зокрема, можна створювати обʼєднання родин того підрозділу, у якому служила рідна людина.
“Навіть просто поговорити з кимось, хто тебе розуміє, вже допомагає. І, як би важко не було, берегти себе. Бо наші сили дуже важливі”, — сказала Оля Примаченко, донька безвісти зниклого військового.
Тобто, акції підтримки можуть виступати безпечним простором для рідних військових в якому вони знаходять підтримку та полегшення.
Що про акції кажуть військові, які повернулись з полону?
Радіо Свобода поспілкувалося з офіцером 12-ї бригади «Азову» Національної гвардії України на псевдо «СП», який пережив дні в «Азовсталі», потрапив у російський полон і повернувся додому. Він розповів, що після повернення побачив акції Free Azovstal Defenders та інші ініціативи на підтримку військовополонених.
“Це не може не тішити. Ми там (ред. у полоні) інколи щось чули про те, що такі акції відбуваються, але не уявляли їхнього масштабу. Я був максимально здивований. Розумієте, людина, яка потрапляє в полон у 2022–2023 роках, залишається там. Вона нічого не знає. А коли повертаєшся з полону вже у 2024–2025 роках — ти все ще, мовби, залишаєшся в 2022-му. І все, що бачиш тут (ред.вдома), дуже дивує”, — поділився він.
Військовий Роман Борщ, який перебував в російському полоні 33 місяці розповів виданню “Еспресо”, що дізнавався інформацію про події в Україні від людей, які пізніше за нього потрапляли у полон:
“Ми дійсно були там (ред. в полоні) в інформаційному вакуумі, але десь до осені 2024-го в колонії, де я перебував, привозили ще людей з полів, які тільки-тільки потрапили в полон. І десь була можливість поспілкуватися з ними. Зрозуміло, середньостатистичний військовий може досконало не знати політичної ситуації, але якісь найпростіші речі знали”.
Я поспілкувалась з оборонцем Маріуполя Олександром Дідуром, який провів у російському полоні 15 місяців маючи важкі поранення. Він поділився, що відновитися йому, зокрема, допомагала підтримка рідних та небайдужих українців. Наразі він допомагає реабілітуватися іншим військовим, що пройшли полон.
“Я цим наразі живу, цим цікавлюсь, тому що я хвилююсь за хлопців, які повертаються з полону, за їхню реабілітацію, за їхнє подальше життя. За ними потрібно спостерігати, тому що хлопці знаходились і продовжують знаходитись у вакуумі довгий час. Не бачать навколишнього середовища і загалом світу. Вони не знають, що відбувається”, — зазначив він.
Олександр Дідур розповів, що він закликає військових, які повертаються з полону не забувати про своїх побратимів, які залишаються там, і нагадувати про тему полону.
Та додав, що окрім підтримки поверненим з полону знадобиться допомога:
“Ви повинні пам’ятати, що людина, яка повернеться з полону, йому потрібні будуть фінанси, йому потрібне буде морально-психологічна допомога, йому потрібна буде фізична допомога. Тому не просто ходіть з транспарантами, з прапорами та кричіть: «Поверніть додому», — а думайте над тим, що ви робите”.
Боєць 12-ої бригади Національної гвардії “Азов” на псевдо “Норд” сказав виданню Ґрунт:
“Ці акції дають зрозуміти військовим, що нам є на кого покластись, що у нас є надійний тил. Десь там є люди, котрі не будуть осторонь, за будь-яких обставин і це не аби як мотивує”.
Військовий Ілля Ільяшенко на псевдо “Смурф” боронив “Азовсталь”, звідки вийшов у полон і провів там майже рік. Він долучається до акцій підтримки.
“Коли рідні бачать, що ті, хто повернулися з полону, стоять разом з ними, за їхніх рідних, які досі там, то людям стає набагато легше. Тому я завжди й підтримую такі акції”, — розповів він виданню Галка.
У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими повідомили, що в російському полоні чинять психологічний тиск на українських військових:
«Росіяни беруть відео з акцій і накладають свою озвучку, мовляв, Україна не хоче їх забирати. Потім це показують полоненим».
Також полонених вивозять нібито на обмін, а через кілька годин повертають назад, щоби показати, що вони не потрібні Україні.
«Це робиться, щоб зламати людей морально», — пояснив представник штабу.
Отже, акції підтримки можуть продемонструвати військовим, що в Україні про них не забували та на них чекали, адже РФ створює для них інформаційний вакуум.
Яка роль акцій у психологічній реабілітації військових, які пройшли полон?
Керівник Секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охріменко під час відкриття YOUkraine hub зауважив:
“Координаційний штаб працює над тим, щоб повернути додому усіх наших Героїв. Але важливо також, щоб визволені оборонці відчували увагу і вдячність суспільства”.
Психолог громадської організації «Блакитний птах» Тетяна Сіренко також стверджує, що для реабілітації колишніх полонених тепла зустріч українського суспільства дуже важлива:
«Для людини, яка перебувала в полоні і піддавалась катуванням, частиною повноцінного процесу повернення є факт відновлення справедливості й визнання суспільством, що це відбулося, що все-таки дуже важливо, що хтось взяв на себе за це відповідальність», — пояснила вона.
Психологиня Наталія Загороднюк, яка проводить тренінги про спілкування з військовими, розповіла Суспільному, що військовослужбовці також долучаються до акцій на підтримку звільнення з полону. За її словами, це може бути їх шлях соціалізації. Акції також можуть допомагати їм проходити власну реабілітацію. Проте, важливо, щоб суспільство розуміло як правильно комунікувати з людьми, що пережили полон.
“Через те, що у полоні військові переживали катування, у них можуть виникати відчуття втрати власної цінності. Вони можуть бути дуже бережливими до власних кордонів або не відчувати їх, коли спілкуються з іншими. Не потрібно без дозволу торкатися, обіймати або чіпати його особисті речі”, — повідомила вона.
Та порадила не змінювати плани без попередження, не запитувати з цікавості військового про його травматичний досвід — лише якщо він сам захоче розповісти. Також не нав’язувати підтримку.
Отже, акції підтримки можуть сприяти психологічній реабілітації та соціалізації військових, які повернулися з полону. Такі заходи демонструють, що суспільство їх пам’ятає і цінує.
Дискусія в суспільстві
Однак, попри переваги таких акцій в українському суспільстві досі продовжується дискусія про їх доцільність та користь. Зокрема, цю тему активно обговорюють в соцмережах.
Для прикладу ось, що пишуть користувачі Threats:
Чи несуть акції підтримки небезпеку?
Начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, генерал Кирило Буданов зазначив в інтерв’ю Анні Максимчук, що акції на підтримку полонених шкодять деяким процесам.
«Це шкодить, всі ж знають про це. Але зрештою я й людей розумію. Їм треба відчувати, що вони щось роблять для того, щоб їхні рідні повернулись. Хоча зрештою вони роблять тільки проблеми. Всім це відомо, я думаю, що й для більшості цих людей це відомо. Це більше психологічне», — сказав начальник ГУР.
Керівник секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охріменко в інтерв’ю Детектор медіа розповів, що не радить родичам робити історію свого рідного, який у полоні, медійною, оскільки це ускладнює переговори щодо повернення.
“Як тільки людина стає медійною, питання щодо її повернення під час переговорного процесу або блокується, або виставляються такі вимоги, які ми не можемо виконати”, — поінформував він.
За його словами, в таких випадках РФ за українських громадян вимагала повернути живими їхніх солдатів чи офіцерів, які вже загинули.
“Ви розумієте абсурдність ситуації? Ми пояснюємо, що він загинув, є тіло. А вони наполягають на тому, щоб ми його повернули живим”, — сказав він.
Та додав, що попри це акції підтримки допомагають рідним, сприяють їх психологічному розвантаженню:
“Акції нагадування, акції підтримки — це добре, це психологічне розвантаження для родин. Вийти й показати суспільству, що ми не забуваємо про тих, хто в полоні. Коли це доречно, представники Координаційного штабу беруть участь у таких акціях. Але є деструктиви”.
Представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко в матеріалі Української правди пояснив, що конструктивні акції, спрямовані на нагадування про полонених, можуть допомогти обмінам, а деструктивні навпаки зашкодити.
“Акції, які зараз проходять — конструктивні. Ми їх підтримуємо і беремо в них участь. Це регулярні акції по всій Україні й за кордоном, які нагадують українському суспільству і міжнародній спільноті, що є полонені, яких Росія катує, які потребують нашої допомоги і порятунку. Якби це були якісь деструктивні акції зі звинуваченнями, дискредитацією державних структур – це однозначно грало б на руку росіянам. Вони тоді точно нікого б не випускали, тому що для чого робити обміни, якщо все так добре йде?”, — стверджує Яценко.
Рекомендації
Видання ШоТам поспілкувалось з організаторами та учасниками акцій підтримки, проаналізувало поради координаційного штабу і створило перелік рекомендацій проведення таких заходів:
- Перевірка, чи дозволені мирні акції
Деякі військові адміністрації заборонили зібрання через безпекову ситуацію, тож в області — і в містах, і в селах — акції можуть бути незаконними. Перевірити чи можна проводити акції можливо ввівши відповідний запит у пошуковик, наприклад, «мирні акції Закарпатська ОВА».
- Написати звернення в центр громади, або міську раду
Треба повідомити місцеву владу про мирну акцію, яку плануєте провести. потрібно зазначити де, коли й приблизно на скільки людей запланована зустріч. Якщо маршрут, місце чи час будуть змінюватися — варто повідомити додатково. Таку заяву краще мати з собою і під час заходу на випадок, якщо поліція підійде дізнатися що відбувається.
- Дотримання правил щодо військовополонених
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими публікує застереження, наприклад, про те, що не варто розповсюджувати світлини полонених і зниклих безвісти у військовій формі та інформацію про місце зникнення, номер частини тощо. На акціях варто обійтися загальним згадуванням, щоб не нашкодити.
Акції підтримки полонених та безвісти зниклих значною мірою не впливають на процес повернення полонених та пошук безвісти зниклих. Однак, вони створюють простір у якому рідні можуть отримати додаткову інформацію та психологічно розвантажитись, а повернені з полону військові відчути підтримку та розуміння суспільства. Також акції дозволяють тримати тему полону в інформаційному просторі, як українському, так і закордонному. Проте, такі заходи можуть нашкодити українським захисникам. Учасникам і організаторам варто відповідально ставитись до їх проведення та дотримуватись рекомендацій компетентних органів.
Нагадаємо, що станом на травень 2025 року у російському полоні перебувають близько 8 тисяч підтверджених українських військових. Ще понад 70 тисяч захисників і цивільних зареєстровані у реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин.