Чи важливо кожному українцю документувати злочинні дії Росії на території України? No ratings yet.

Широкомасштабна збройна агресія Росії поставила перед правоохоронними органами України необхідність розслідувати військові злочини російських військових, яких уже зафіксовано більше 50 тисяч. Зазвичай збиранням фактів про воєнні злочини в Україні займаються фахівці Офісу Генерального прокурора. Однак, попри фіксування значної кількості доказової бази на рівні українських правоохоронних органів, інколи підтверджень буває недостатньо.  

Як зазначає адвокат Дмитро Гладкий у інтерв’ю для Радіо Свобода: «Міжнародні суди все ж таки потребуватимуть такі докази, що переконали б її, що певні військові або їхні керівники дійсно винні у тих злочинах, які інкримінуються». Незалежні, допустимі докази – критерії, котрі є важливими як для українських національних судів, так і міжнародних. Одже, чи може кожен українець долучитися до фіксації наслідків російської агресії на території України? 

Фото: ZMINA

Фіксація доказової бази 

За даними Офісу Генеральної прокуратури, з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну зафіксовано близько 51 тис. воєнних злочинів за статтею 438 Кримінального кодексу України “Порушення законів і звичаїв війни”. Офіс визнає три категорії міжнародних злочинів: воєнні злочини, злочини агресії й злочини геноциду. Проблема недостатній кількості підтверджень воєнних злочинів з’явилась з 1 липня, коли у прокуратурі повідомили, що відкрили кримінальне впровадження за фактом порушення законів та звичаїв війни. Судді Міжнародного кримінального суду (МКС) більшість доказів відкидають як такі, щодо яких виникли сумніви. Якщо сумнів є, то доказ не береться до уваги, а отже Росія не несе покарання і злочин залишається нерозкритим.  

Правозахисниця Тетяна Печончик, яка очолює правління Центру прав людини ZMINA в інтерв’ю для УНІАН зазначила, що важливо об’єднати зусилля, аби агресори понесли покарання: «Воєнні злочини документуватимуться і розслідуватимуться роками, десятиліттями. Важливо налаштувати себе на це, об’єднати зусилля і працювати, щоб понесли справедливе покарання безпосередні виконавці злочинів, а також російський президент Путін і вище керівництво РФ, які вісім років тому розпочали агресивну війну проти України», – розповідає вона.  

Такої ж думки притримується і Тарас Цимбрівський, член Української Гельсінської спілки з прав людини: «Органи державної влади самотужки не можуть осилити збір доказів на всій території нашої держави. Тому, повторюю, участь громадян України дуже важлива». 

Як українці можуть візуально фіксувати злочини? 

Наразі українці також долучаються до збору доказів воєнних злочинів РФ на території України. І їхні матеріали можуть допомогти під час судового процесу, а також притягувати винних до кримінальної відповідальності. Але як фіксувати та надсилати фото/відео доказів?  

Директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко в інтерв’ю для Суспільне Новини порадив заявляти про наслідки агресії Росії в правоохоронні органи, або ж звертатись в неурядові організації, які збирають інформацію та опитують свідків.  

Дмитро Гладкий розповів про додаток eyeWitness to Atrocities. «Це додаток на мобільний телефон, який безпосередньо має вигляд як звичайна камера мобільного телефону. Проте містить в собі технологію, яка дозволяє збирати відомості щодо місця знаходження, бо з супутника бере відомості. З нього бере дані і про дату, і час. Окрім того, не дає можливості ані користувачу, ані третім особам вносити зміни в фото, відео або диктофонний запис, бо сама технологія тоді покаже, що були такі зміни», – говорить він.  

Також відправити інформацію щодо зафіксованих воєнних злочинів можна на спеціальний ресурс – Warcrimes, створений Офісом Генерального прокурора разом з українськими та міжнародними партнерами для документування воєнних злочинів РФ. 

Наразі доказом може бути фото, відео, письмові, усні свідчення, тобто все, що можна використати у звичайному кримінальному розслідуванні. Найкраще, коли відео нередаговане. Кожний громадян України зі смартфоном може стати свідком та зафіксувати злочини, скоєні армією Росії, головне — не бути байдужими. 

За допомогою візуальних доказів воєнних злочинів, що надавались українцями, поліцейські індентифікували близько 168 тисяч загарбників. Про це повідомляє телеграм канал Національної поліції України.  

Отже, фіксувати та передавати докази злочинних дій Росії на території України може кожен громадянин України. Це варто робити, адже докази – критерії, котрі допомагають притягувати агресорів до кримінальної відповідальності, тобто є важливими як для українських національних судів, так і міжнародних. Доказами вважаються фото, відео, письмові та усні свідчення. Надалі інформацію потрібно передати правоохоронним органам. Це можна зробити, наприклад, на сайті Warcrimes (на якому є детальна інструкція, як і що передавати) або через додаток eyeWitness to Atrocities. І потрібно пам’ятати, що головне –  не бути байдужими. 

Владислава Попенко

Please rate this

«Сон грає краще, ніж співає той Гук», Або про адекватність на українському телебаченні 5/5 (2)

22 листопада 2022 року за годину до стартового матчу ЧС-2022 на стадіоні “Аль-Байт” розпочалася церемонія відкриття. На церемонії виступив учасник k-pop гурту BTS Чонгук. Він заспівав пісню Dreamers разом із катарським співаком Фахадом Аль-Кубаїсі. Один з українських коментаторів матчу з Megogo Sport – Віталій Кравченко у прямому етері назвав Чонгука китайцем. Також вже у прямій трансляції національного телемарафону України Роберто Моралес зазначив, що капітан Збірної Південної Кореї з футболу Сон Хин Мін грає краще, аніж співає Чон Чонгук.  

Фото: Фокус

Українські ARMY – фан-база південнокорейського співака, обурилась на ці висловлювання та почала оприлюднювати фрагменти з коментарями Кравченко та Моралес у соцмережах. Вони буквально «закидали» розгніваними коментарями пости Віталія та телеканалу Megogo Sport в Інстраграмі.  ARMY звинувачують коментаторів в расизмі та непрофесійному ставленні до роботи. Моменти з етеру доволі швидко розлетілись в інтернеті та все більше учасників фан-бази почали підтримувати Чон Чонгука.  

Щодо моєї думки стосовно побаченого. Доволі круто, що все більше людей дізнається про талановитих співаків з усього світу. Не винятком є і Чон Чонгук. Він доволі амбіційний та здатний чоловік. До того ж я розумію, чому його фан-база доволі різко відреагувала на висловлювання коментаторів. У своїх піснях Чонгук закликає людей толерантно ставитись один до одного та, безпосередньо, не виділяти людей за нацією, вподобаннями і т.д. Мова навіть не про те, що Чонгук є популярною особистістю, через гарну зовнішність та талант. Це про ідею та сенс, що він вкладає у свої пісні. Саме тому ARMY стоять стіною за Чонгука і прагнуть справедливості.  

Все ж коментатори вчинили неправильно щодо до співака. Насамперед, мені, як майбутньому журналістові, прикро за те, що Віталій Кравченко та Роберто Моралес не ознайомились із особистістю співака і у прямому етері дезінформували аудиторію. Я розумію, що коментатори знаються більше на футболі і не вдаються у галузь музики. Також на офіційній сторінці у Інстаграм  керуючий спортом на Megogo Sport зазначив, що організатори заздалегідь не надали мовникам інформацію про виступ зірки і коментатори змушені були підлаштовуватись у прямому етері. Але, по-перше, близько тижня перед матчем було офіційно заявлено про виступ Чон Чонгука на відкритті, тому, я вважаю, що коментатори все ж мали змогу продивитися інформацію про співака і могли б уникнути слова «китаєць». По-друге, якщо мовники професійно знаються лише на футболі, можна було б пропустити коментування виступу співака, або одразу зазначити, що не знають, хто виступатиме.   

Також стосовно етичних складових у висловлюванні Роберто Моралеса. Як можна порівнювати гру у футбол та музику? Я досі не розумію, до чого було висловлювання Роберто стосовно гри Сон Хин Міна та виступу Чон Чонгука. Якщо ще сказане Віталієм слово «китаєць» можна вважати за помилку, то слова Моралеса: «Ну і Сон грає краще, ніж співає той Гук» були сказані ні до чого. При всій повазі до «журналіста», але, я вважаю, що це порушення етичних норм як щодо самого Чонгука, так і щодо людей, котрі його підтримують. Це було непрофесійно з його сторони. 

Отже, після етеру та після того, як ARMY почали «бомбити» коментарями сторінки в Інстаграм Віталій Кравченко та стаф Megogo Sport оприлюднили вибачення стосовно ситуації, котра виникла. Все ж я дотримуюсь думки, що цієї неприємної ситуації можна було б уникнути, якщо захотіти.  

Владислава Попенко

Please rate this

“Я впевнена, що наш народ непереможний. Мої батьки під обстрілами садять картоплю” – переселенка з Ізюму Світлана Ступницька No ratings yet.

Світлана Ступницька все життя проживала в Ізюмському районі Харківської області до початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. Харківську область українка разом із сім’єю залишили через 2 місяці від початку окупації. Надалі вони переїхали у Вінницю.

В інтерв’ю жінка розповіла про те, як вони переживали початок війни, що насправді відбувається на окупованих територіях Ізюмського району, як росіяни знищують докази своїх звірств та про непереможний український народ.  

Світлана Ступницька

“Ми просто сиділи у домі і думали чи уб’є, чи не уб’є”

Світлано, яким для Вас було 24 лютого, як саме дізнались, що розпочалось повномасштабне вторгнення РФ?

О 5:30  подзвонила дочка, вона у Харкові жила, і сказала, що розпочалась війна. У них поруч з роботою впав снаряд. Вони почали збиратися і тікати, а ми в Ізюмській області сиділи 2 місяці в окупації. Бомбити нас росіяни почали десь 4 березня. Відразу перебили світло, газ. Вода ще була 2 тижні, а потім і її не стало.

Коли тільки почались масштабні обстріли вашого містечка, що Ви робили, бачили?

У нас навіть повітряної тривоги не існувало. Нас просто бомбили. Ми сиділи в підвалі спочатку, днів так 10, а потім із знайомими знайшли дім, де була пічка, бо було холодно. І вже й батьків забрали туди, але там ховатись не було де. Ні підвалу, ні якогось гаража. Просто сиділи у домі і думали чи уб’є, чи не уб’є. І вже згодом повернулись додому.

Страшно?

Навіть словами не передати. Ми просто жили у в’язниці. То реально був полон. Ми навіть до родичів в інше містечко не могли сходити котів погодувати, бо російські окупанти на постах вертали нас назад. Але ми все рівно умудрялись партизанськими тропами, лісами, лугами. Ось лісом було страшно, але котиків також шкода, погодувати ж треба. В нашому містечку люди сиділи голі і босі. Кожен виживав як міг.

І навіть ні слова не було про «зелені коридори» чи про поставки їжі до вашого містечка?

Я не чула про «зелені коридори» до Ізюму. Можливо, вони й пробували їх організувати, але наш район частково під окупацією. Магазинів немає. Хліб самі випікали, їжею і водою ділились. Якщо б мені хтось сказав, що я в печі буду хліб випікати, то я біля скроні покрутила б.

Ви розповідаєте, і у мене мурашки по шкірі. Я навіть на секунду уявити чи відчути це не можу…

Ми за певний час до цього звикли. Ще коли вперше почали бомбити літаками, то ми ховались, де тільки могли. У мене в залі була скляна рама від шафи і вона починала дзижчати, коли ще далеко летів літак. А вже десь за два тижні, ми не боялись. Поки зав’язували шнурки, то вже все пролітало. Поки прийшли в підвал, то вже всі з підвалу виходять, а ми тільки спустились.

Ви сказали, що до останнього перебували у своєму рідному Червоному Оскілі. Як вибирались з окупованого містечка? Чи було складно?

Назустріч їхали колони техніки, якої я в житті не бачила. Ми добирались до Вінниці майже 3 дні своєю машиною. Блокпостів було дуже багато. Буквально на 2-ох кілометрах, можливо, російських постів було більше дванадцяти.

“Вони 7 кілометрів йдуть, щоб сказати, що живі. Я впевнена, що наш народ непереможний. Мої батьки під обстрілами садять картоплю”

Ваші батьки, родичі залишились в Червоному Оскілі? Підтримуєте з ними зв’язок?

Так, залишились вдома. Раз на тиждень вони йдуть 7 кілометрів в певне місце, з якого можна подзвонити. Просто так їм не подзвониш. Долають таку відстань, щоб сказати, що живі. Але, я впевнена, що наш народ непереможний, бо мої батьки під обстрілами садять картоплю.

Війна війною, але саджання картоплі за розпорядком?

Мої батьки – бойові люди. Навіть коли снаряди над головою гудуть, вони садять город. Якраз навпроти нашої садиби стоїть цілий арсенал бойової техніки, там окупанти зробили собі щось типу гаража. І мої батьки шуткують, що якщо наші ЗСУ їх бомбити почнуть по тому гаражу, то картоплю зберуть зарання.

“Власники будинків пробують їх вигнати, але росіяни наставляють дуло автомата і просто стріляють”

Сьогодні весь світ говорить про російських солдат-мародерів й їхні злочини. Що росіяни забирали у вашому містечку?

І машини повідбирали і навпроти будинок весь обчистили. Навіть дитячі речі позабирали. Якщо дома нікого немає – вони взламують і вигрібають все. Одежу забирають всю, кросівки, футболки. Уяви, голі шкафи. Про техніку і мови не може бути. А те, що не можуть забрати, то псують так, що не відновиш.

Ще й приходять ці окупанти конвеєром. Інші не встигли вийти з хати, яку обнесли, як тут уже інші ідуть в цю ж хату. Власники будинків пробують їх вигнати, але росіяни наставляють дуло автомата і просто стріляють.

Деяких жителів нашого міста повиганяли з хат. Просто заходять і говорять: «Ми тут будемо жити, збирайте речі і на вихід».

За той короткий проміжок часу, від початку наступу РФ, чи встигла сформуватися тероборона у Червоному Оскілі?

Наш сусід пішов в теороборону разом з моїм зятем. Але у нас майже всі з тероборони загинули у місті. Там на 10 людей один автомат був, чим їм було стріляти і відбиватись? Коли було багато вбито людей, то окупанти просто збирали населення, вивозили за місто, заставляли копати братські могили і хоронили усіх, не розбираючись.

Сусід загинув відразу, застрелили снайпери. І залишились у нього жінка з дітьми. А іншому відірвало ногу, і його завезли у Вінницю в шпиталь. Зараз переводять і скоро будуть робити протез. 

Ця війна внесла свої корективи у життя кожного українця. Як особисто Вас змінила війна? Сприяла, можливо, переосмисленню цінностей в житті?

Я зараз на кожному кроці переосмислюю все своє життя. Зрозуміла, що потрібно було більше подорожувати з родиною і, взагалі, відпочивати. А я все життя працювала, скуповувала квартири і робила в них ремонти.

Світлано, і останнє запитання,  як Вас зустріла Вінниця? Хотілося б Вам відвідали її не за таких умов?

Я у Вінниці вперше. Насправді, ще не вдалося розгледіти місто, як потрібно, бо нещодавно тільки приїхали до вас. Вдома, звичайно, краще, але місто чисте і притягує погляд, мені комфортно тут знаходитись.

Автор: Владислава Попенко                                                                  29.04.2022р.

Please rate this