«Вже другий рік поспіль мене переповнює почуття, що я живу в двох світах» No ratings yet.

інтерв’ю з переселенцем з Донбасу

Євген Кушнирік – житель невеликого міста Мирноград Донецької області, яке наразі перебуває під постійними обстрілами російської федерації. У 2023 році був вимушений покинути свою домівку у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії. Сам Євген каже, що його дім та всі його рідні залишись там.

Наразі знайшов своє місце у Вінниці й навчається у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса.

  • Євгене, згадайте декілька днів перед початком повномасштабного вторгнення, чи відчували ви, що може щось початися?

За декілька днів до повномасштабного вторгнення я відчував бентежність, тривогу та страх. Багато рефлексував з приводу цього, що я висловлював у своїй поезії. Але декілька днів після початку вторгнення не міг у це повірити.  

Коли я виїжджав з Мирнограду (Покровський район, Донецької області), було тільки декілька прильотів. У січні 2024 року, вже шість місяців мого перебування у Вінниці, у моєму рідному місті було лише декілька спокійних днів. Мирноград – не лінія фронту, не прикордонне місто, тут немає жодного воєнного об’єкту, але це не зупиняє російських окупантів знищувати його.

  • Як покинули рідну домівку?

Проблем, як таких, не було. На щастя, все пройшло добре. Батьки допомогли мені переїхати та влаштуватись у Вінниці. А з дому я вирушив звичайним, не евакуаційним, поїздом.

  • Що зробили першим чином у новому місті?

Спочатку почав шукати житло. З цим мені допомогли відгуки в Інтернеті. Заселився я в гуртожиток, який запропонував Донецький національний університет імені Василя Стуса. Потім вирішував питання з документами: де їх переоформити й інші бюрократичні проблеми. Паралельно з цим, вивчав нове місто.

Мабуть, основним пріоритетом був вступ до університету.

  • Які університети він розглядав і наскільки легко йому було вступити?

     Питання вступу було тяжким та серйозним. Знаходячись під періодичними обстрілами, я з кожним днем відчував, як стою дорослим. І в цій непростій обстановці я повинен був обирати свою майбутню професію.

     У своєму виборі я опирався на навчальні заклади, які знаходяться якомога далі від мого рідного міста. Кожен день мене хвилювало болісне відчуття сумної долі Донбасу, яке застигло, наче ртуть, десь глибоко в серці. Напевно, це відчуття не відпустило мене й досі.

  • Як вінничани ставилися до вас, коли дізнавались, що Ви з Донецької області?

     Ті вінничани, з якими я спілкувався або мав спільну справу, відносились до мене позитивно. Вони з розумінням та співчуттям ставились до моїх проблем. На разі, вінничани, з якими я здружився, продовжують підтримувати мене у складні моменти.

  • Яка Ваша найзаповітніша мрія?

     Над цим питанням можна думати вічність. На мою думку, люди настільки мінливі істоти, що ніякі мрії та бажання не залишаються з ними до кінця життя. Проте є все ж таки те, що буде залишатися в мені попри все – це бажання миру. Бажання того, аби мої батьки, які залишилися в Донецькій області, спокійно засинали та прокидались, щоб ніяка небезпека не загрожувала їм. Бажання того, аби життя перемогло смерть, а сонячне світло назавжди знищило небесну пітьму, яка нависла над розбитими будинками та вирвами від ракет.

     У ширшому розумінні, моя найзаповітніша мрія – це набуття щастя мною та моїми близькими. Жити в теперішніх реаліях складно. Вже другий рік поспіль мене переповнює почуття, що я живу в двох світах. У мирному світі до повномасштабного вторгнення та у світі війни, яка знищує все живе та мертве. У світі України, яка існує та розквітає, та у світі України, яка з кожним вдихом, з кожним ударом серця руйнується та вмирає.

     Щастя. Ось що я відповім. Бо саме його не хватає для того, аби здобути віру та надію на краще, задля того, аби й далі йти по дорозі власного життя і не здаватися.

Щастя. А наче треба щось інше для справжнього життя?

  Вірші – це метод моєї рефлексії й на останок я хотів би поділитися уривком одного з тих, що були написані під час війни:

«Вітер замінили дим і кіптява пошкоджених будинків,

М’яка земля рясніє гострими осколками.

Божевілля всюди: поряд з кимось, наодинці,

І кожен звук впивається, як голки.»

Please rate this

Справа Стерненка: минуло 5 років, але нападники досі не покарані No ratings yet.

«5 років тому цього дня на замовлення мера Одеси Труханова на мене втретє напали. Це був вже третій напад за 4 місяці», – пише Сергій у своєму Телеграм каналі.

Сергій Стерненко. Фото: Дзеркало тижня

“Замість справедливості є обвинувачення мені із загрозою позбавлення волі на строк до 15 років”, – зазначає Стерненко.

Нагадаємо, що свідок у справі нападу на активіста на правах анонімності розповів українському виданню “Дзеркало тижня”, що замовлення “поламати нациста Стерненка” було отримане від мера міста Одеси Труханова.

Труханов ніяк не коментує звинувачення на власну адресу.

Please rate this

«Перші 4 словацьких МіГ-29 передано Україні»: міністр оборони Словаччини No ratings yet.

Перші чотири винищувачі Міг-29 вже перетнули кордон Словаччини та направляються в Україну. Про це повідомив міністр оборони Словаччини Ярослав Надь у своєму Facebook.

Фото: Вікіпедія

«Перші чотири винищувачі МіГ-29 були надійно передані ВСУ і вже покинули територію Словацької Республіки», – пише міністр оборони Словацької Республіки.

Також Ярослав Надь додав, що решту літаків буде передано Україні наступними тижнями. Однак наголосив, що додаткову інформацію заздалегідь надати не може.

Як повідомлялося раніше, 17 березня уряд Словаччини на позачерговому онлайн-засіданні ухвалив рішення передати Україні 13 винищувачів МіГ-29.

Please rate this