За даними соціологічного дослідження «СТАВЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ до
ЗМІ та СПОЖИВАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ ЗМІ в УКРАЇНІ (2017 р.)», саме телебачення сьогодні є провідним джерелом інформації для населення. Тим не менш, специфіка створення текстів для газет і для телебачення різна. Про це дуже влучно пише М. Стівенс: «Око та вухо мають різні властивості сприйняття. Мозок тісніше пов’язаний із зором, аніж з іншими органами чуття. Око має сприймати інформацію чітко і швидко… Вухо, менш досконалий інструмент, почувається не досить комфортно від потоку одноманітних фактів. Вухо надає перевагу більш легкому і живому стилю викладу інформації». Відтак, не все, що говориться у газеті, можна повторити на телебаченні. І навпаки. Саме тому, як кажуть Джек Мак Леод та колеги: «вплив газет на обізнаність читача майже вдвічі міцніший, ніж вплив телебачення, це свідчить про те, що місцеве телебачення виробляє обмежену кількість інформації для громадян».

Як зазначає Джек Мак Леод, «електронні ЗМІ, у тому числі й телебачення, більш доступні, але їхня інформація має більш поверхневий, виключно миттєвий характер, подає події так, як вони відбуваються. На цю інформацію не можна послатися, до неї не можна повернутися, її можна використати тільки у момент отримання. Фактично телебачення формує тільки емоційно-психологічне ставлення до тієї чи іншої особи, органу влади, його дій. Але воно не здатне повно інформувати про те, що відбувається, формує тільки загальне ставлення до цього».

Окрім цього, вважає Мак Леод, газети висвітлюють більш локальний контент, місцеве ж телебачення охоплює ширші території. Фахівці британського інституту Goldsmith Leverhulme, які провели опитування аудиторії місцевих ЗМІ, наводять з цього приводу цитату одного з учасників, який каже, що телебачення, яке задовольняє інтереси, наприклад, 40 тисяч людей (населення невеликого містечка), буде нецікавим: «Я не буду дивитися таке телебачення, краще я піду на Youtube та знайду когось, хто живе по сусідству і викладає відео». Телебачення за своєю природою масове ЗМІ, тож на відміну від газет, цьому ЗМІ важко зосередитися на вузькій аудиторії.

В результаті, саме місцева преса має потенціал про те, аби розкривати події місцевого значення, використовуючи для цього не тільки новинні жанри, але й аналітику. Взагалі коментування – та риса, яка робить газету конкурентоспроможною порівняно з іншими ЗМІ. Як говорить дослідник С. Гуревич: “добезперервного потоку оперативної інформації, яку постачають телебачення, радіо та мережеві видання, газета долучає порції інформації, які читачі отримують через певні проміжки часу, і супроводжує її аналітичним коментарем. Вона [газета] завжди існує у потоці часу, розставляючи в ньому своїми номерами пам’ятні стовпи”. При цьому коментування – це не тільки аналітичні матеріали, форма подачі текстів теж може бути коментарем. Засобами верстки можна виокремити провідний матеріал, спрямувати увагу читача на певні тексти, доповнити інформацію інфографікою чи фоторепортажем.

Саме ці фактори: зосередження на раціональній подачі новин, коментуванні, вміння привернути увагу вузької аудиторії, призводять до того, що преса має потенціал до того , щоб більше “писати про події місцевого значення, проводити місцеві кампанії”. Телебачення, яку змушене в силу своєї природи “давати більш широкий контент, зацікавлювати більшу кількість людей”, в результаті висвітлює новини “не так глибоко”.

Також місцеві газети найкраще пристосовані для того, аби вести зворотню комунікацію із аудиторією, публікувати інформацію про визначні події у житті читачів. Р. Пак називає газету “друкованим щоденником громади”. Районні газети обов’язково містять колонку із привітаннями, оголошеннями та некрологами. Матеріали про перемогу у конкурсі чи спортивному змаганні члена родини дбайливо вирізаються із газети і зберігаються у сімейному архіві.

Відтак, у теорії, друковані ЗМІ краще виробляють ексклюзивну інформацію про місцеві справи, а місцеве телебачення долучається до поширення її. Газети можуть собі дозволити більш локальний контент, а також більш ефективні у тому, що сучасні рекламісти називають таргетингом – можуть готувати матеріали для вузької аудиторії та подавати його доступною мовою.

Зараз модно говорити про те, що регіональна преса не потрібна, адже є інтернет. До того ж, аудиторія мережевих ЗМІ постійно зростає і вже є більшою, ніж аудиторія газет. Сьогодні інтернет за популярністю – на другому місці після телебачення. І стрімко зростає, охоплюючи різні аудиторії.

Так, інтернет-видання багато в чому обганяють газети, проте мусимо поміркувати про особливості сприйняття мережевих текстів. І тут варто згадати про таке поняття, як цифровий розрив – різниця між тими, хто має доступ до комп’ютера та мережі, і тим, хто його не має. Раніше, як говорить Дж. ван Дейк, вважалося, що справа лише у фізичному доступі: цифровий розрив зникне, як тільки люди отримують гаджет із виходом в інтернет. Тим не менш, усе виявилося не так просто. Потрібно зважати на мотивацію (людина може мати комп’ютер, проте не вмикати його через “технофобію” чи просто – з інших причин). Ще один момент – навички для використання інтернету. Ми по-різному шукаємо інформацію і формулюємо пошукові запити, довіряємо чи не довіряємо інформації з мережі. До того ж, важливо, для чого ми використовуємо інтернет: для розваги чи для освіти, отримання новин.

Тож, доступ до інтернету ще не означає, що людина використовуватиме його читання новин. До того ж, як зазначили респонденти Goldsmith Leverhulme Media Research Centre, “В мережі ми читаємо тільки те, що хочемо читати, але ми не читаємо нічого конкретного в результаті, це щось на зразок вузько спрямованої інформації”.

Мережа дає можливість висловитися кожному, але місцевим волонтерам, активістам, благодійним фондам ще потрібно бути видимими, донести свою інформацію до читачів. В інтернеті говорять про “корпоративну колонізацію”: у соцмережах найбільш популярними так само є ті, в кого влада і гроші.

Також варто пам’ятати, що новини в мережі читають далеко не усі, люди використовують інтернет переважно для розваг, також вони шукають тільки ті моменти, які цікаві власне їм, а не новини та інформацію про поточні справи, зазначають Hilt та Lipschutz.

Що має статися в регіоні, аби цим зацікавилися загальнонаціональні ЗМІ? Найчастіше переважає негатив. Як показують наші дослідження, інтернет-видання переважно пишуть про кримінал, надзвичайні ситуації та ДТП. І дуже рідко обирають позитивні інформаційні приводи. Ось дані трьох найбільш популярних загальнонаціональних сайтів.

Загальнонаціональним медіа дуже важливо утримати біля екранів/моніторів якомога більшу аудиторію, найпростіший шлях до цього – повідомити щось скандальне й негативне.

На думку Роберта Гутше, загальнонаціональні ЗМІ поширюють стереотипи про різні регіони, зазвичай покладаються на офіційні джерела інформації. Для того, щоб донести своє повідомлення до ширшої аудиторії, журналісти уникають деталей та контексту.

Цікаво, що на відміну від нашої країни, у Великобританії більш скептично ставляться до загальнонаціональних ЗМІ. Якщо у нас саме такі медіа – провідне джерело інформації, то британці (респонденти Goldsmith Leverhulme Media Research Centre) вважають, що загальнонаціональні ЗМІ політично та ідеологічно упереджені. Або мають низьку якість. Тим часом як місцева газета є чимось відмінним. «У місцевій газеті вони мають завоювати довіру кожного усім тим, що вони друкують. Національні гаети цим не опікуються надто, адже вони знаходяться далеко – і ти не залучений. Місцева газета має бути про місцеве місце.”

Відтак, загальнонаціональні ЗМІ все ж не можуть задовольнити потреб жителів регіонів у повній мірі. Тому бажано не обмежуватися інформацією тільки із цих медіа.

Р. Нільсен розповідає історію місцевого блогера Тоні Фонтейна. Після закриття єдиної газети у Лонг Ітоні (Великобританія) Тоні, який раніше писав про паби і концерти, розмістив у себе на сайті текст про місцеві події. Помітив суттєве зростання інтересу до свого блогу – і вирішив зосередитися виключно на цьому. І так працює до сьогодні. На волонтерських засадах.
Його основні джерела – міська влада, поліція, волонтерські організації, але найбільше – сам Тоні Фонтейн. Для того, щоб якомога більше людей отримували інформацію про те, що відбувається у місті, Тоні щотижня випускає друкований дайджест із найцікавішими текстами. Отримати його також можна безкоштовно.
Ось як виглядає його блог…

Сучасні явища, як “журналістика участі” та “громадянська журналістика” можуть виконувати дуже важливу роль, висвітлюючи місцеві справи. Провідні медіа не завжди задовольняють потреби жителів регіонів, це може підштовхувати людей до створення власного контенту, говорить Р. Нільсен. Проте, звичайно, працівників ЗМІ громадянські журналісти не замінять. Так, деякі їхні матеріали цілком можуть бути професійними та актуальними. Як каже Р. Нільсен, громадянські журналісти “заповнюють лакуни, постачаючи гіперлокальний медіаконтент та укріплюють місцеву демократію”. До того ж, завдяки поширеному у сучасному світі рухові за відкриті дані (open data movement), за вільний доступ до публічної інформації, звичайний громадянин може без допомоги ЗМІ знайти та вивчити декларацію місцевого чиновника. Проте мас-медіа – це не тільки окремі персони, які шукають та поширюють інформацію. На думку Р. Нільсена, “є потреба не тільки в новинах, але в ньюзрумах, які постійно постачають контент, аналізують, проводять розслідування”.

Швидше, можемо говорити про поєднання у сучасному цифровому світі професійних та громадянських журналістів. До того ж, без останньої категорії сучасна система ЗМІ буде неповною.

ЧУТКИ

Важливе джерело новин – особиста комунікація. Сьогодні ця комунікація має значний онлайновий компонент. У соціальних мережах, можуть бути цілі спільноти, які так і називаються “Чутки міста / села такого-то”.

Чутки, в тому числі й в онлайні, зазвичай народжуються через те, що громадяни не мають достатньо інформації. Якщо у місті не виходять газети або ж ті ЗМІ, які існують, публікують тільки оголошення, привітання та політичну “джинсу”, то громадяни все одно намагаються знайти потрібну для них інформацію. Відтак, вони можуть стати жертвами чуток.

Чутки зазвичай не мають чіткого посилання на джерело або ж містять перекручену інформацію. Але оскільки “упаковані” вони дуже привабливо, то на них звертають увагу – і дуже швидко поширюють. Особливо в мережі.

Сьогодні чутки використовуються для маніпуляцій, в тому числі під час виборів. Чутки – дуже ефективна зброя в інформаційній війні.

Як зазначають фахівці Goldsmith Leverhulme Media Research Centre, сьогодні люди в усьому світі відчувають нестачу місцевої незалежної журналістики, яка б подавала інформацію, розслідування, аналітику, поширювала корисні для місцевої спільноти знання. “Писати про місцеві новини – означає говорити людям трохи про те, що вони знають, але найбільше про те, на що вони не звернули увагу. Незалежна місцева журналістика не має писати лише про уряд та приватні інтереси, але й про мотиви, які стоять за діями місцевих чиновників та бізнесменів. Місцеві журналісти мають копати глибше і надавати людям інформацію, яка потребу часу та ресурсів для того, аби її здобути”.

* * *

Дослідник Фрідленд говорить про таке поняття, як “новинні пустелі”. Це регіони, де у місцевих ЗМІ скорочуються штати, відтак журналісти не можуть виїжджати “в поле”, шукати ексклюзивну інформацію, проводячи більше часу в редакції. В результаті вони втрачають контакт із реальними проблемами місцевих жителів. Новинні пустелі – це також регіони, де закриваються газети, а телебачення та цифрові медіа надають менш значимий локальний контент. Відтак новини поширюються тільки шляхом усної комунікації, чуток.

У багатьох регіонах України ми якраз і маємо сьогодні подібні “новинні пустелі”. Як зазначає Світлана Єременко, вкотре моніторинг регіональної преси показує схильність друкованих ЗМІ до поширення розважально-пізнавального контенту, що залишає аудиторю цих ЗМІ без важливої суспільно-вагомої інформації: “Місцеві ЗМІ живуть спокійним обивательським життям у часи, коли країна переживає реформи судової системи, місцевого самоврядування, обговорює зміни в системах охорони здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення. Виникає відчуття, що інформація про ці зміни жодним чином не стосується життя громадян поза Києвом”.

Отже, сучасні місцеві газети багатьом здаються застарілими. Вони постійно піддаються критиці. Але якщо ми більше не отримуємо інформацію про місцеві справи у цього джерела, маємо замислитися над тим, хто саме зможе їх замінити.