Що таке демократія? З точки зору К. Г. Флаха, є два розповсюджених міфи про демократію:

перший: демократія – влада народу;

другий: демократія – влада більшості.

На думку науковця, і перше, і друге – неправильні уявлення.

Отже, демократія – не влада народу. За Флахом, владу має не народ, а невелика група людей: «Панує ж насправді лише дуже мало людей, навіть у демократичних державах. Демократію більше не можна визначати як рівність між керівниками та керованими. Можливо, це колись було перспективною утопією. Сьогодні це ніщо інше, як чиста ідеологія, тобто спотворення свідомості».

Справді, не кожен із нас долучений до процесу ухвалення рішень. Тільки під час виборів чи референдумів, народ може висловлювати свою позицію через голосування. Після виборів владу отримує невелика група обраних – президент, мер, депутати Верховної чи місцевої рад. Те, що є важливим для демократії, це те, що народ може цю невелику групу людей контролювати, тому К. Г. Флах каже: “правильніше було б говорити про демократію не як владу народу, а як владу за дорученням і під контролем народу”.

Відтак, участь громадян у виборах – це ще не все, що потрібно для демократії. Якщо народ дивиться на обраних президента, мера чи депутатів як на місіонерів, які дбатимуть тільки про своїх виборців, а не про самих себе, то демократія неможлива.

І, звичайно, для того, аби контролювати владу – центральну чи місцеву – громадянам потрібна якісна інформація про те, що ця влада робить або не робить.

Також, каже К. Г. Флах, демократія не є владою більшості. «Народ» не можна розуміти ні як спільноту з єдиною волею, ні як спільноту з чіткою волею більшості”. Важливі також суспільні групи, а не тільки окремі індивіди. Ці суспільні групи діють у ролі «постійного сполучного елементу між народом і його виборними представниками в парламенті та уряді». Серед таких груп: політичні партії, бізнес, громадські організації, науковці та освітяни, різноманітні об’єднання та асоціації. Ці групи конкурують між собою і, змагаючись, виробляють власні рішення. Як каже К. Г. Флах “західне індустріальне суспільство живе в умовах свободи лише доти, поки суперечності між представництвом інтересів та державною необхідністю — центр політичного процесу”.

А яку ж роль у такому суспільстві виконує преса?

На думку К. Г. Флаха, її функція “каталітична”, ЗМІ висвітлюють проблеми суспільних груп, при цьому не відстоюючи інтересів цих груп. Преса повідомляє про справи різних членів громади, обираючи такі теми, які є важливими для всіх. Таким чином, громадськість і може контролювати кожного, слідкувати за тим, аби кожна група мала рівні права. Американський дослідник Е. Ламбет говорить з цього приводу, що журналісти мають повідомляти “соціальну правду”, яка необхідна суспільству для “самоуправління”.

І, звичайно, для демократичного суспільства важливо, аби преса була вільною. За Флахом “Жодна партія, жодна організація, жодна компанія не може виконувати наявні в демократичному суспільстві завдання, користатися з прав і обов’язків, якщо немає свободи преси”.

Отже, оскільки демократія передбачає постійний (а не тільки під час виборів) контроль за владою, а також справедливу конкуренцію та залученість кожного до вирішення справ громади, вільні ЗМІ за такої ситуації обслуговують демократичні процеси.

One cannot evaluate
the quality of news coverage without asking what readers, listeners and viewers should
do with the news. In turn, that means asking what obligations we have as citizens. Peter Levine Journalism and Democracy: Does it Matter How Well the Press Covers Iraq?

Р. Нільсен вважає, що місцеві ЗМІ повинні “надавати більше повноважень місцевим спільнотам і допомагати їм виконувати новий обов’язок – представляти інтереси місцевих людей”. Також, на думку дослідника, постійна увага преси до представників влади та бізнесу знижує корупцію. Адже усі розуміють, що завдяки усюдисущим журналістам, можуть стати героями викривальних сюжетів. Також Р. Нільсен вважає, що увага ЗМІ робить представників влади більш підзвітними громаді.

На думку вченого, журналісти мають висвітлювати для громади “ключові аспекти місцевих публічних взаємовідносин – особливо змагання еліт, конфлікти, допомагаючи громадськості й самим учасникам конфліктів ухвалювати рішення щодо того, чи впливає це на них, як саме – і чи мають вони бути залученими”.

Для того, аби виконати ці функції, журналісти мають надавати перевагу аналітичним матеріалам, а також і журналістським розслідуванням. До того ж, бути незалежними, опиратися втручанню зацікавлених сторін. Тим не менш, як у Великобританії (за свідченням Р. Нільсена), так і в Україні місцеві ЗМІ важко назвати сторожовим псом. Це швидше “сторожовий пес, який не гавкає”, пише британський дослідник або “lapdog” – милий песик, дружній до всіх. Якщо ж говорити про контент, то за даними Інституту демократії імені Пилипа Орлика, у місцевих газетах аналітичних матеріалів близько 10%, а журналістських розслідувань – 0,2%.

Також ми можемо згадати тут і німецького дослідника Г. Штромайєра, який говорить про те, що часто ЗМІ важко вибудувати адекватні взаємини із політиками, адже саме вони важливі джерела інформації, відповідно, можуть тиснути на журналістів, щоби ті були лояльними. “Найбільш ефективно преса слугує тим , хто вже має певну впливовість, владу, ресурси. Але це не тому, що преса слугує цим групам, а тому що вона залежна від цих груп як від джерел новин”, говорить і Р. Нільсен.

Детальніше про використання різних джерел інформації місцевими ЗМІ ми поговоримо у наступних параграфах, проте маємо зауважити, що сьогодні існує дуже багато перешкод для того, аби саме місцеві ЗМІ, а не політики, влада чи представники великого бізнесу, були провідними гравцями у медіасфері.

Подивимося, наприклад, на ізмаільську газету “Курьер недели”. На першій шпальті – мер та депутат. На другій – привітання від мера, депутатів, партій та обласної влади. На останній – згадки у двох матеріалах про мера та депутата.

Вважається, що перша, друга та остання шпальти є найбільш привабливими у газетному номері, адже кожен читач їх проглядає. То того ж, він більш уважний до матеріалів, що тут розташовані, адже таким чином редакція показує, що саме це – найважливіші теми. Відповідно, саме інтереси політиків та місцевої влади важливіші для сучасних місцевих видань – не тільки для Курьера недели, але і для багатьох інших газет.

Отже, активна громада вкрай важлива для демократії. Проте як зробити так, щоб громада стала брати участь у вирішенні місцевих проблем? Тут можемо згадати про дослідження американських дослідників на чолі з МакЛеодом. Як вважають ці фахівці, необхідною тут є інтеграція громади.

Справді, якщо говорити про спальний мікрорайон великого міста, то серед його мешканців будуть і ті, кого називають “корінними”, і ті, хто нещодавно купив квартиру, і квартиранти, і жителі гуртожитків чи просто туристи, що приїхали відпочити на декілька місяців. Для того, аби усі вони могли разом вирішити якусь проблему – добилися ремонту розбитої дороги або ж побудови дитячих майданчиків, їм потрібно об’єднатися.

І тут цікаво звернути увагу на декілька висновків із дослідження МакЛеода та його колег. По-перше, відсутність соціальних зв’язків між членами громади призводить до того, що участь у справах громади сприймається її членами як складне, а відтак і небажане завдання. По-друге, незважаючи на те, що громадяни можуть брати участь у політиці на різних рівнях, наприклад, на національному чи регіональному, “конкретна дія, пов’язана із такою участю, завжди виникає на місцевому рівні (тобто всередині певної громади)”.

Відтак, можемо зазначити, що демократія починається знизу – з місцевого рівня. І якщо громадяни не звикли разом вирішувати нагальні проблеми поблизу від свого місця проживання, вони не будуть зацікавлені й у тому, що відбувається на рівні держави і світу. А це – ще один вагомий аргумент на користь того, щоб уважніше ставитися до проблем місцевих ЗМІ. Адже хто саме може поєднати різних людей із різними долями та поглядами на життя в єдину громаду? Саме журналісти. Повертаючись до нашого першого параграфу, згадаємо, що місцева преса формує  у своїх читачів “відчуття місця”, знайомить нас із тими, хто живе поблизу, цитує місцевих лідерів думок.

Як каже МакЛеод “інтеграція громади та участь у місцевій політиці зумовлюється комунікацією”. Зв’язки ж усередині громади залежать від використання членами цієї громади різних типів медіа (Viswanath, Kosicki, Fredin, & Park, 2000). Саме журналісти об’єднують людей, створюючи так званий “форум ідей”, на якому кожен може представити свою пропозицію щодо вирішення певної ситуації або ж “говорити про речі, які безпосередньо впливають на життя місцевої спільноти” (Goldsmith).

На думку Фрідленда та Маклеода, місцеві медіа виконують центральну інтегративну функцію у місцевій спільноті (Friedland and McLeod (1999) Про це ж говорять й укладачі звіту “Майбутнє для громадянського суспільства”, звертаючи увагу на те, що саме сьогодні як місцеві громади, так і більші спільноти є фрагментованими, відтак спільні цінності та спільні знання мають постачатися місцевими журналістами, “які є членами цієї конкретної громади і діють від її імені”.

Отже, місцеві ЗМІ поєднують членів громади, надаючи інформацію про спільні цінності та спільні завдання, і саме об’єднана громада надалі може впливати на місцеву владу та інші суспільні групи (бізнес, наприклад). І навпаки, якщо місцева преса відстоює тільки інтереси політиків та підприємців, не надаючи громаді достатньо якісного контенту, подібна громада почуватиметься ізольованою та безсилою.