Саме те, чи чує суспільство окремих громадян чи суспільні групи на локальному рівні, визначає демократію. Адже для демократії важливо, аби кожен мав достатньо інформації і міг висловитись із питань, що стосуються громади. Забезпечувати баланс між різними суспільними групами, в тому числі представляти інтереси меншості має місцева преса. К. Г. Флах розглядає демократію не як владу більшості, а як постійну взаємодію суспільних груп та індивідів. Суспільні групи за Флахом є фактором влади, які «постійно намагаються маніпулювати «сувереном» демократії – народом».

Долучати ці суспільні групи до дискусії, слідкувати за її ходом, повідомляти про її перебіг – ось завдання для місцевої преси. Флах іще називає ЗМІ “каталізатором” подібної суспільної дискусії.

До того ж, як уже було зазначено, важливо, щоб преса представляла інтереси меншості. Адже не усі суспільні групи можуть самі звернутися до журналістів, організувати прес-конференцію чи написати прес-реліз. Проте вони також мають бути представлені у діалозі, якщо їхня позиція має суспільну вагу.

В Україні прикладом можуть стати переселенці, які на місцевому рівні можуть не мати своїх організацій чи активістів, готових спілкуватися із ЗМІ. Однак суспільство має чути їхню позицію, адже вони є такими ж мешканцями міста, як і інші – як то кажуть, «корінні» жителі. Включити їх у діалог мають журналісти.

Для чого ЗМІ долучають усі важливі суспільні групи до діалогу? Задля того, аби вони досягли консенсусу, згоди. Представники суспільства мають не тільки висловитися, але й дійти спільного бачення у суперечливих питаннях.

У сьогоднішньому цифровому світі висловитися може кожен, хто має смартфон чи й просто доступ до мережі. Але чи почують його? Сьогоднішнє суспільство лишається поляризованим, адже у соціальних мережах ми зазвичай чуємо тільки тих, кого хочемо чути.

Так от: виконати першу функцію – участі у суспільному діалозі – можуть і соціальні медіа. Майкл Бініон в інтерв’ю журналу «Тиждень»  зазначив: «Соціальні медіа придатні для організації миттєвої комунікації великої кількості людей, яких щось об’єднує. Але вони не спроможні зарадити у вирішенні політичних проблем. Facebook не пояснить, як допомогти бідним людям чи гарантувати економічне зростання. Такі медіа можуть порушити питання, але не забезпечать консенсусу, який потрібен для їх вирішення».

Відтак забезпечення суспільної згоди – справа ЗМІ. Адже задля компромісу потрібне не лише представлення різних точок зору на проблему, а також і проведення компетентного обговорення порушених проблем.

Американський дослідник Джеремі Іггерс вважає, що мас-медіа формують так званий “етичний дискурс”, який ґрунтується “на значенні «ми»: те, що ви і я є частиною якоїсь більшої спільноти і що наслідки того, що ми є частиною «ми» мають враховуватися. Це відчуття себе частиною «ми» і наше розуміння цієї приналежності виникає внаслідок того, що ми належимо до різних спільнот і постійно спілкуємося з іншими. Новинні медіа – не єдине джерело, що формує цей дискурс, але все ж є одним із найважливіших”.

Watchdog англійською – сторожовий пес. Watchdogging – концепція, що стосується ЗМІ. Вважається, що журналісти мають постійно знаходитися на сторожі. Але на сторожі чого? Найперше, що спадає на думку – це влада. Так, місцева преса має здійснювати нагляд за владою, контролювати її. Як проводяться реформи? Як витрачаються гроші? Чи виконують політики свої обіцянки? Чи є чесними тендери? Чи всі важливі позиції почуті та враховані?

Шукати відповіді на ці питання вкрай важливо у сьогоднішніх українських реаліях, коли відбувається децентралізація – і місцева влада отримує більше повноважень. Більше повноважень у влади – більший ступінь контролю громадськістю і пресою. Саме такою має бути формула.

Хто контролюватиме місцеву владу, якщо не місцеві ЗМІ? Звичайно, у загальнонаціональних медіа ми також можемо знайти матеріали про зловживання, або ж і навпаки – про певні досягнення чиновників в регіонах. Проте контроль має бути постійним. А центральні ЗМІ, як правило, звертають увагу тільки на резонансні випадки.

Проте watchdogging для місцевих ЗМІ – справа не з легких. Він передбачає журналістські розслідування та серйозні аналітичні матеріали. А як показують сучасні дослідження Інституту демократії імені Пилипа Орлика, основний контент місцевих видань – інформаційні жанри та тексти із категорії “суміш” (рецепти, кросворди та гороскопи). Аналітичних текстів у деяких виданнях може бути усього 3-5%.

Пояснити подібну ситуацію просто: місцеві ЗМІ мають обмежене фінансування, до того ж, наклади газет скорочуються, реклама йде в інтернет. Відтак деякі українські видання можуть мати у штаті чотирьох осіб (як наприклад газета «Дніпрова зірка»), при цьому один журналіст займається ще й пошуком реклами. Тому дехто і йде легшим шляхом – просто передруковуючи прес-релізи, які готують у прес-службі місцевої ради.

До того ж, місцевій пресі часом нелегко відстояти свою незалежність, тиск на місцевому рівні – може бути дуже сильним і здійснюватися чи то напряму (місцева влада – редактор) чи через знайомих / друзів / родичів. Якщо загальнонаціональний канал зазнає втручання у свою редакційну політику, йому легше вплинути на громадську думку. Цьому сприяє велика аудиторія. А от у межах одного міста чи району зловживання можуть залишитися непоміченими. Особливо, якщо на місцева журналістська спільнота незгуртована.

Однак, як зазначають зарубіжні дослідники, зокрема британські, взаємовідносини між місцевою владою та пресою є далекими від ідеалу й у них. Расмус Нільсен з цього приводу зауважує, що пресу називають не сторожовим псом (watchdog), а песиком (lapdog), натякаючи на те, що місцева преса некритично висвітлює діяльність місцевих еліт. Тим часом, як відзначають у BBC Trust (керівний орган BBC), сьогодні спостерігаємо «нестачу підзвітності місцевої влади». Тому саме від місцевих ЗМІ залежить контроль цього питання.

Ми живемо у мережевому суспільстві і Ян ван Дейк зазначає, що базовою одиницею такого суспільства на є людина (західна традиція) чи група (східна традиція), поєднана мережами. Тож і сьогодні ступінь включеності індивіда/групи зумовлює його / її позицію у суспільстві та й у всьому світі. При цьому, об’єднання окремих індивідів та груп у спільноту критично важливо і для демократії. Як встановили у своєму дослідженні Дж. М. Маклеод та його колеги: «інтеграція спільноти може розумітися як важлива обставина або ж як важлива передумова для участі у місцевій політиці. Нестача соціальних мереж та зв’язків у спільноти робить таку участь небажаною та складною».

Місцева преса, формуючи порядок денний, забезпечує те, що В. Ліппман назвав «відчуттям спільності через поширюваний спільний досвід». При цьому місцеві новини стають тим матеріалом, на основі якого будується спільнота: адже вона має спільні теми для обговорення, а отже – мусить докласти спільних зусиль для вирішення певних проблем. Взагалі, на думку Дж. М. Маклеода, політичний активізм починається саме на локальному рівні. А зв’язки усередині спільноти дослідники пов’язують із використанням медіа (Viswanath K., Kosicki G. M., Fredin E. S. and Park E. Y.)

Тож отримуємо таку схему: медіа об’єднують громадян, повідомляючи їм про важливі місцеві новини, а громадяни – долучаються до вирішення місцевих проблем. Чим активніші ЗМІ, тим активніші громадяни. А це – у свою чергу – визначає якість демократії. Адже без громадян, що беруть участь у політичному процесі, демократія перетворюється на олігархію, а, можливо, й на автократію.

Фахівці дослідницького центру Goldsmiths Leverhulme, вивчаючи думку читачів місцевої преси, дійшли висновків, що місцеві новини не тільки інформують нас про те, що відбувається навколо, але й “поширюють засоби ідентифікації іншими у цій конкретній місцевості, формують відчуття причетності серед новоприбулих”.

У піарі є такий принцип: писати тексти так, аби ніхто не почував себе відкинутим геть. Так само і місцева преса має допомоги іншим зрозуміти, чому люди і певний простір – важливі. Дослідник Рантанен говорить, що новини “відграють значну роль у побудові нашого досвіду щодо місця”, пропонують людям “точку ідентифікації”.

Тож саме місцева преса утворює спільноту із розрізнених громадян. Расмус К. Нільсен зазначає, що місцева преса формує «відчуття місця», в результаті чого територія і люди, які її населяють, стають значимими для конкретного індивіда. Можна продовжити цю думку: сприйняття людиною певної території як своєї впливає на її поведінку. Ця поведінка починається з банального – на своїй території навряд чи смітитимуть чи псуватимуть майно, – а закінчується бажанням зробити цю територію кращою, залучити інших до співпраці, за потреби – захистити її від окупації чи, приміром, анексії.

Також місцева преса дозволяє членам місцевих спільнот почуватися значимими (Fenton N., Metykova M., Scholsberg J., and Freedman D). Раніше ми вже говорили, що місцева преса дає слово тим, кого ніхто більше не чує. Саме це і сприяє тому, що люди відчувають свою причетність до вирішення важливих місцевих питань, розуміють, що їхня думка, їхній досвід важливі. Як відзначають фахівці дослідницького центру Goldsmiths Leverhulme, місцева преса може ставати «архівом особистих історій – сучасним показником того, що життя місцевих жителів та життя їхніх родин мають значення і були записані на папері».

Цікаво, що місцеві ЗМІ, особливо мережеві, є також важливим джерелом інформації для мігрантів. Дослідники Moores & Metykova, вивчаючи це питання, поговорили з людьми, що переїхали жити до Великобританії із східноєвропейських країн “Ми почуваємося вдома, коли дивимося новини з дому”, – зазначила в інтерв’ю одна з респонденток.

Наші медіа постійно критикують за негатив. На жаль, аби залучити читачів, редактори найчастіше використовують кримінал, а не цікаві й важливі історії. Позитивні історії для місцевої преси також важливі. До того ж, як показують наші дослідження, серед новин про регіони, які повідомляють центральні мережеві ЗМІ, великий відсоток негативу. Відтак, якщо людина отримує інформацію про життя в регіоні тільки із цих медіа, вона може подумати, що нічого доброго в цьому регіоні взагалі не відбувається.

Спробуйте поекспериментувати – і на будь-якому загальнонаціональному сайті увести у пошук назву свого міста. Найімовірніше, новини, які з’являться у відповідь, матимуть кримінальний характер.

Ось, наприклад, аркуш видачі на запит “Чернігів” на сайті телеканалу новин “24”

Бачимо прогноз погоди, новину на тему здоров’я, а також нещасний випадок за участю дитини і кримінал. Дослідники Suchacek та інші зазначають, що місцеві новини у загальнонаціональних ЗМІ дуже часто мають таблоїдний характер. “У розповідях медіа про конкретні території втрачається їхній унікальний регіональний характер, не передається усе різноманіття життя та діяльності на цих територіях, не розповідається про розвиток на місцях”. Тому фахівці дослідницького центру Goldsmiths Leverhulme і вважають, що «простором для позитивних новин» якраз і мають стати місцеві медіа. До того ж, ці ЗМІ мають подавати новини зрозуміло і доступно, пов’язувати події, що відбуваються у столиці, у світі, із місцевим контекстом.

Як би там не було, для місцевої преси важливо налагоджувати комунікацію не тільки всередині місцевої спільноти, але й бути пов’язаною із сусідніми громадами. Місцева преса плете мереживо зв’язків між членами власної спільноти та різноманітними суспільними групами (владою, бізнесом, силовими структурами, активістами та ін.) Пізніше це мереживо буде вплетеним у ширший контекст, аби місцеві інтереси були включеними в інтереси країни та світу.