Перевернута піраміда
Принципом перевернутої піраміди користуються тоді, коли певну подію
можна представити у вигляді градації фактів (від найбільш важливого, на
думку автора, до найменш важливого). Тобто, коли стається певна подія, ми можемо «розібрати» її на деталі та розставити ці деталі у певному порядку.

Соціально-вагома інформація

Соціально-вагома інформація – інформація, що становить сус­пільний інтерес, розташовується у декількох сферах. Значна увага приділяється тому, яким чином у суспільстві ви­конуються ті або інші норми: правові (у випадку інформації про злочини, що сталися або можуть статися, некомпетентності та недбалості) та етичні (виявлення антигромадської поведінки та несправедливості). Окрім цього, ЗМІ відіграють важливу роль у реалізації заходів, спрямованих на охорону здоров’я. І, зви­чайно, формують активного громадянина, надаючи інформа­цію для обґрунтованих рішень як на виборчій дільниці, так і у повсякденному житті

Заголовок

Вимоги до заголовка
• Короткий
• Чіткий
• Точний
• Відповідає на питання, що сталося, будується за формулою: суб’єкт – дія – об’єкт (Наприклад, Зеленський розповів, куди поїде після перемоги України)
• У випадку цитати у заголовку – є посилання на джерело (Наприклад, Дуда: заморожені кошти Росії потрібно використати на відновлення України)
• Має бути зрозумілим, як окреме повідомлення
• Спонукати до прочитання тексту (до кліку)

Лід

Лід (Lead – очолювати, вести; звідси “лідер”) – початок повідомлення, просте і чітке висловлювання, що складається із 1-2 речень. В аналітичних жанрах лід може бути більшим.
• Завдання ліду – привернути увагу читача, заманити прочитати весь текст, дати у стисненому вигляді найбільш актуальну думку, якої читачеві буде достатньо, якщо у нього не буде часу на читання.
• Лід – вступна частина, перший абзац, винесена наперед головна новина, суть

Наприклад, у ліді до інтерв’ю потрібно представити героя, тему та окреслити три найважливіших аспекти розмови

Журналістські жанри

Інформаційні жанри

• Замітка – коротке інформаційне повідомлення, новина
• Кореспонденція – розширене інформаційне повідомлення, новина із деталями
• Репортаж – жанр, що розкриває деталі новини, атмосферу, переносить аудиторію на місце події. Тема репортажу, за М. Халером, “конкретний аспект суспільної проблеми/явища, що робить можливим переживання людей та з людьми; журналіст віддається переживанням та автентично їх відображує таким чином, щоб дати можливість публіці співпереживати; суб’єктивна, чуттєва мова”
• Звіт – текст, в якому йдеться про подію зі сфери «слухоговоріння» – прес-конференцію, наукову конференцію, презентацію. Завдання – переказати основні тези події, надати цитати та посилання
• Інтерв’ю – текст у форматі запитань та відповідей

Аналітичні жанри

• Коментар – обгрунтована думка автора щодо актуальної поточної новини.
• Стаття – жанр, що призначений порушити, глибоко проаналізувати та показати суспільно-вагому проблему, представити систему фактів та аргументів, довести тезу чи ж гіпотезу, надати рекомендації, містить багато різноманітних джерел інформації. У жанрі статті часто подаються журналістські розслідування – матеріали, які розкривають приховану від суспільства інформацію.
• Рецензія – критичний відгук на твір мистецтва з аналізом твору.

Публіцистичні жанри

• Замальовка – короткий публіцистичний текст про враження автора, його переживання, враження.
• Нарис – жанр, завдання якого проілюструвати суспільно-вагому проблему через систему фактів та документальних образів. Маленьке оповідання, інколи безсюжетне. Може бути подорожній чи портретний.
• Фейлетон – сатиричний жанр, в основі якого гумористична історія, часом – повчального характеру.
• Памфлет – сатиричний жанр, що висміює політичне чи суспільне явище, зазвичай із використанням сарказму.

Конфлікт інтересів

Конфлікт інтересів виникає у тому випадку, коли журналіст чи редактор, готуючи матеріал, не слідують інтересам суспільства, відстоюючи з певних причин інтереси конкретних осіб чи соціальних груп. Впливають на працівників медіа як зовнішні обставини (матеріальне заохочення, особисті стосунки з героями публікацій тощо), так і власні уподобання (наприклад, політичні)

Право журналіста на думку

У журналістиці розрізняють авторські та неавторські матеріали. Неавторськими вважаються тексти новин, які мають жорсткі вимоги до структури та стилю (замітка, кореспонденція, звіт). У новинах журналіст не має права на думку. Завдання – повідомити новину, подробиці та за потреби подати думку нейтрального експерта. При цьому автор новини має лишатися нейтральним. А аналітичні чи публіцистичні жанри вважаються авторськими, тому в них журналіст має право висловлювати свою позицію. Проте тут маємо декілька специфічних моментів.

По-перше, за М. Халером, що позиція, що висловлюється у журналістському тексті, має підлягати так званій кваліфікуючій перевірці – тобто журналіст має розуміти, наскільки людина компетентна в тому, про що говорить. Тож якщо журналіст хоче висловити свою точку зору, він так само має звернутися до цієї перевірки. Чи достатньо він компетентний у цьому? І якщо з цього питання є більш компетентні люди, то чому б не звернутися до них, представивши таким чином більш якісний і глибокий аналіз ситуації своїм читачам? При цьому також потрібно пам’ятати, що краще за все не нав’язувати аудиторії свою думку,
розвішуючи ярлики, а давати їй змогу визначитися зі своєю позицією самостійно.

По-друге, якщо автор висловлює свою позицію з певного питання, він також має дотримуватися принципу балансу думок. Як тільки в журналістському тексті з’являється
думка, потрібно перевірити, чи викладено всі вагомі позиції сторін конфлікту / спірного питання. Як зазначає О. Чекмишев, «неприпустимим є ігнорування думок або фактів, які «не працюють» на підтвердження авторської версії або авторського висновку».

По-третє, думка автора також повинна бути ідентифікована, як і думки інших джерел. Тобто читач / глядач має розуміти, що це думка, а не факт. Для цього О. Чекмишев радить вживати вислови: «я так вважаю», «на мою думку» та інші.

По-четверте, сама передача / публікація повинна бути позначена як авторська. Як зазначає В. Чекмишев: «Авторські програми ЗМІ мають чітко ідентифікуватися для глядача саме як авторські для того, щоб споживач продукту ЗМІ розумів, що висловлена автором думка є
не фактом, не «істиною в останній інстанції», не позицією ЗМІ, а лише суб’єктивним судженням конкретного журналіста. Споживач у даному випадку сам обирає, наскільки він довіряє досвіду та аналітичним здібностям конкретного автора-журналіста»

Права та обов’язки журналіста

Права та обов’язки журналіста викладені у ст. 26 Закону України про друковані ЗМІ (пресу)

Стаття 26. Права та обов’язки журналіста редакції

Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов’язки, передбачені Законом України “Про інформацію” та цим Законом.

Журналіст має право:

1) на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації;

2) відвідувати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

3) відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

4) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

7) по пред’явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що підтверджує його професійну належність або повноваження, надані редакцією друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

8) звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

9) поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім’ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);

10) відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Журналіст зобов’язаний:

1) дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

2) подавати для публікації об’єктивну і достовірну інформацію;

3) задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

4) відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

5) представлятися та пред’являти редакційне посвідчення чи інший документ, що підтверджує його професійну належність або повноваження, надані редакцією друкованого засобу масової інформації;

6) виконувати обов’язки учасника інформаційних відносин;

7) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

Інформаційний запит

Згідно із “Порталом державних послуг”:

Інформаційний запит – це законна вимога громадянина, або юридичної особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом.

Суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб’єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини запиту.

Портал державних послуг

Відповідь на інформаційний запит має подаватися протягом п’яти робочих днів.

Авторське право

Плагіат, згідно із Законом про авторське право та суміжні права, оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору. Тож якщо ви поширюєте текст без згадки про автора, це плагіат. Важливо розрізняти власника нематеріальних прав (автора) та матеріальних (наприклад, ЗМІ). Якщо матеріальні і нематеріальні права належать різним особам, організаціям, потрібно вказувати обох власників. Наприклад, Іван Іванов для Радіо інфо. Для інтернет-видань додається вимога – гіперпосилання на матеріал.

У випадку співавторства, потрібно вказувати обидва імені. Зазначимо, що згідно із Законом України, співавторами вважаються інтерв’юєр та інтерв’юйований.

“Співавторством є також авторське право на інтерв’ю. Співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв’ю”.

Закон України про авторське право та суміжні права

Невтручання у приватне життя

Для отримання інформації у приватної особи потрібна згода: пряма чи непряма.

Пряма згода передбачає, що журналіст повідомляє:

• Своє ім’я та прізвище  
• Назву ЗМІ  
• Мету – для чого потрібна інформація  
• Формат подачі інформації (інтерв’ю, коментар, прямий ефір)

Непряма згода

Якщо людина, знаходячись у громадському місці, потрапляючи у кадр відео- чи фото­камери не заперечує, щоб її знімали, то вважається, що журналісти мають непряму згоду  АЛЕ  Люди мають розуміти, що їх знімають для ЗМІ.

«Хоч би де ми перебували, нам слід працюва­ти відкрито, якщо тільки ми не маємо дозволу на приховане зніман­ня. Це набуває особливого значення тоді, коли наше аудіовізуальне обладнання не дуже помітне – це маленькі відеокамери, камери в мобільних телефонах або закріплені веб-камери. Ми можемо використати оголошення, щоби повідомити людей, що здійснює­мо запис, і дати змогу їм уникнути цього запису. Під час програми прямого ефіру або трансляції ми повинні працювати в обмеженій зоні і повідомляти людей за допомогою інформації на плакатах чи квитках про те, що ми записуємо матеріал та / або працюємо з веб­камерою»

Редакційні настанови “Бі-Бі-Сі”

Важливо також розрізняти пряму й непряму згоду на друк фотографій. Так, для сімейного фото з архіву обов’язково потрібна згода. А якщо ви робите фото під час пресконференції чи концерту, то тут буде непряма згода. І фото друкувати можна без згоди митців, які виступають на концерті, чи учасників пресконференції.

Женевська конвенція

Права і обов’язки журналістів у зоні збройного конфлікту регламентуються міжнародним гуманітарним правом (МГП) (або міжнародного права збройних конфліктів), більшість норм якого визнані усіма державами світу. Ключовими документами є Гаазькі конвенції і Декларації 1899 і 1907 років (так зване Гаазьке право), Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 року і Додаткові протоколи до них 1977 року (Женевське право), резолюції Генеральної Асамблеї ООН. У широкому розумінні Гаазьке право застосовується до правил і звичаїв ведення війни і встановлює обмеження на застосування зброї. Право Женеви містить норми про захист тих, хто знаходиться в зоні конфлікту, але не бере у ньому участі – цивільне населення, поранені, військовополонені тощо. 

Посібник «Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації»

Закон України про рекламу

Українське законодавство вимагає чітко позначати рекламу

Стаття 9. Ідентифікація реклами

1. Реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

2. Реклама у теле- і радіопередачах, програмах повинна бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова “реклама”.

3. Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою “Реклама” чи “На правах реклами”.

4. Логотип телерадіоорганізації, яка здійснює трансляцію програм, передач, не вважається рекламою.

5. Прихована реклама забороняється.

6. Вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Закон України про рекламу

Професійні стандарти журналістики включають баланс думок, повноту, точність, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, оперативність. Хоча цей список можна поповнювати. Детальніше про професійні стандарти можна прочитати на сайті “Інституту масової інформації”.

Так, стандарт достовірності передбачає чітке посилання на джерело. Наприклад, у реченні “Британські вчені винайшли новий спосіб боротьби із коронавірусом” чіткого посилання немає. Воно з’явиться, якщо назвати конкретного вченого, який це зробив. Важливо також посилатися на надійні джерела. Під час війни – на офіційні джерела. У соцмережах потрібно розмежовувати надійні та ненадійні джерела, верифіковані та неверифіковані акаунти. Так, якщо ви берете інформацію із соціальних мереж, потрібно, щоб вона була надрукована у верифікованому акаунті.

Стандарт відокремлення фактів від коментарів передбачає, що кожна думка має посилання на автора, а у текстах інформаційних жанрів не має бути думки журналіста, якщо тільки це не цитата, яка взята у лапки і містить посилання.

Стандартом повноти рекомендується давати бекграунд: інформацію про передісторію, контекстні зв’язки. У новині бекграунд може починатися словами “Нагадаємо”. Таким чином читач завжди знає, чому на цю новину варто звернути увагу, що сталося раніше тощо.

Стандарт балансу думок зобов’язує журналістів не тільки подавати дві сторони конфлікту, але й експертну думку. При цьому важливий однаковий формат подачі думок сторін. І журналіст не має підтримувати жодну із сторін, має бути нейтральним.

Стандарт точності – це подача перевіреної інформації без фактичних помилок. Наприклад, якщо ви пишете про мітинг і у вас є дві цифри щодо кількості учасників (від поліції та організаторів), то варто дати ці дві цифри із чітким посиланням на джерела. Округлювати ці цифри чи виводити середні – означатиме порушувати стандарт точності. Точність – це також і правильне написання імен, прізвищ, посад, адрес та інших даних. Правило таке: не впевнений у точності – не пиши!

Анонімні джерела

Згідно із стандартами, не варто дуже часто використовувати анонімні джерела. Важливо, щоб інформація, яку надає джерело, мала суспільний інтерес (була соціально вагомою). Також бажано перевіряти інформацію (вона має стикуватися із іншою інформацією, яку ви отримали із достовірних джерел). При цьому джерело із вагомих причин не хоче розкривати своє ім’я та прізвище.

До анонімних джерел часто вдаються Телеграм-канали. При цьому таке використання не відповідає стандартам. Так, ми не знаємо, чи перевірялася ця інформація. Тут також не надано право на відповідь (сторона, яку звинувачують, не має можливості нічого прокоментувати). У таких випадках бажано по-перше, знайти людей, які зможуть підтвердити цю інформацію відкрито, на камеру. По-друге, звернутися до адміністрації вишу чи ж до голови поліції, наприклад із офіційним запитом чи ж попросити про коментар. А вже після цього публікувати новину, якщо інформація підтвердиться.

Теорія когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер)

Теорія когнитивного дисонансу: від лат. cogito – знання, dissonantia – невідповідність. Основне правило таке: якщо інформація суперечить позиції людини, людина намагається зменшити плутанину. Є декілька шляхів для цього: уникнення негативної інформації, вибір позитивної інформації, аби замінити негативну, викривлюючи або перетлумачуючи інформацію відповідно до своєї позиції.

Теорія Г. Лассвела

Описує структуру процесу комунікації. Вона складається із п’яти елементів:

• Хто говорить? (наприклад, спікер)
• Що говорить? (повідомлення)
• Через який канал? (наприклад, соціальні мережі)
• Кому? (адресат)
• Із яким результатом? (Ефективність)

Теорія гейткіпера

Гейткіпер – той, хто відбирає інформацію, і подає її аудиторії. Наприклад, редактор видання, який вирішує, на яку пресконференцію варто піти або який пресреліз треба взяти до уваги.

Теорія порядку денного

Теорія описує те, як ЗМІ впливають на формування громадської думки. Згідно із теорією, журналісти позначають ті матеріали, які вважають важливими, наприклад, виносячи їх на першу шпальту, або ж розпочинаючи із них випуск новин. Так, згідно із теорією: “Ми звертаємося до ЗМІ для того, що зрозуміти, на чому нам потрібно зосередити свою увагу. Медіа не говорять нам, ЩО думати, вони кажуть нам ПРО ЩО думати” (McCombs M., Shaw D.).

Двоступенева модель масової комунікації (Кац, Лазарсфельд)

Передбачає, що на формування думки аудиторії впливають не стільки ЗМІ, скільки лідери думок, які підказують пересічним читачам/глядачам, що варте уваги і як варто думати про ті або інші речі.

Теорія стереотипів (У. Ліппман)

У. Ліппманн вважав, що людина не в змозі цілком самостійно охопити всю картину навколишньої дійсності (реальний світ «занадто великий, занадто складний, а також занадто мінливий», щоб «бути доступним безпосередньому розумінню»). Тому вона (людина) користується замінниками блоків дійсності — стереотипами…

В журналістиці це означає, що події можуть бути представлені медіа лише через систему вже існуючих стереотипів. Інакше аудиторія чи не зрозуміє суті того, що відбувається, чи витратить на розуміння невиправдано багато зусиль (що врешті-решт також відштовхне аудиторію). При цьому медіа відіграє активну роль («В більшості випадків ми не спочатку дивимося, а потім визначаємося, а навпаки — визначаємося, а потім дивимося»). Новина і дійсність («правдива картина»), на думку У. Ліппманна — різні речі. Справа в тім, що під час підготовки новин журналісти користуються стереотипами. Саме з їх допомогою визначаються і категорії новинної цінності та зрозумілості, щоб «економно використати час»

В. Іванов. Основні теорії масової комунікації і журналістики