«У війни немає вихідних» Інтерв’ю з Діаною Подолінчук No ratings yet.

Я взяла інтерв’ю у засновниці танцювальної студії та волонтерського центру «Шахіна», хореографа, тренера Олімпійської призерки, чемпіонки міста, України, Європи, бронзової призерки Чемпіонату світу.

Діана Подолінчук увійшла в топ-100 кращих танцівників України в телепроекті СТБ «Танцюють всі», знімалась в реаліті-шоу «Половинки» на Новому каналі. Їй 28. Волонтерить ще з 10 класу.

Ми зустрілись на території волонтерського центру, де Діана зараз активно працює. Там поговорили про створення центру, необхідну допомогу та труднощі роботи. Волонтерський центр працює, аби за словами Діани перемога настала скоріше

Діана Подолінчук

Діано, кажуть, що волонтерство виникає спонтанно там, де це потрібно — як при хворобі виникають антитіла. Можливо, саме так і з’явився волонтерський центр «Шахіна»? 

–  Спочатку це був центр розвитку для дітей, де вони займались спортом і танцями. З першого дня війни з 2014 моя родина одразу сюди переїхала і вирішила, що тепер це буде волонтерський центр, тобто ми повністю змінили вид діяльності. Спочатку це були моя родина та друзі, а потім наша команда почала розширюватись. Наразі в команді понад 100 осіб. Деякі з них працюють дистанційно, а хтось офлайн. Команда постійно змінюється. Центр має такі відділи, як: медичний, технічний, харчовий, та логістичний та айті, який формує заявки.

Фото: Інстаграм Олена Стеценко

Які види допомоги ви збираєте та куди вона далі направляється?

– Основний напрямок, який ми збираємо – це ЗСУ. Основна допомога формується саме для тих, хто на передовій. Другий напрямок – це гуманітарна допомога населенню, а саме містам та селам, які на межі гуманітарної катастрофи. Третій напрямок – це допомога лікарням, які опікуються пораненими та вагітним, які готуються до пологів, переселенцям.

На початку повномаштабної війни люди почали масово залучатись до волонтерства. Наразі триває третій місяць війни. Чи зростає зараз кількість охочих допомогти центру?

– Так, зростає, адже ми досить самостійна компанія. В нас постійно є звітування та всі необхідні документи для діяльності, бо працюємо на базі благодійного фонду. Ми завжди висвітлюємо в соціальних мережах, звітуємо, пишемо, що потрібно, аби кожен охочий зміг прийти та допомогти.

Зараз багото людей лише починають замислюються над волонтерством. Чому на вашу думку важливо долучитись cаме зараз?

– Я думаю задля того, аби скоріше настала наша перемога. Потрібно розуміти, що економіка не буде працювати повноціно без перемоги і, якщо деякі люди думають відсидітись та нічого не робити, то тим самим вони будуть відтягувати процес. Адже перемога – це наша спільна справа, і саме за допомогою волонтерської діяльності ми її прискоримо. 

Як почуваєте себе у ролі волонтера? Чи плануєте продовжувати займатись волонтерством після війни?

– Я не відчуваю себе саме волонтером, адже є саме керівником волонтерського штабу, і моя функція більше є керівна. Я, звичайно, є волонтером, але моє основне завдання – це організація роботи.  Волонтерством почала займатись з 10 класу, а зараз мені 28 років. До речі, мій класний керівник – вчителька з біології – також працює в штабі та каже мені, що в мене завжди були волонтерські нахили. Я займалась зовсім різним волонтерством, а зараз продовжую це робити вже зі своєю командою. Тому не можу сказати, що почалась війна, і я одразу почала волонтерити. Це починалось ще дуже давно, тому вже наразі маю відповідний досвід.

Волонтерська діяльність є формою благодійництва, яка має чимало обовязків. Що найважче у вашій роботі?

– Найважче те, що у війни немає вихідних. Інколи ти не робиш вихідний тільки, тому що робота має продовжуватися. Ти маєш вміти так перемикатись, щоб в тебе не було повноцінного вихідного, а якісь 2-3 годинки для перепочинку.

Як зрозуміти, коли варто йти в волонтерство?

– Тоді, коли розумієш, що маєш стабільну нервову систему, готовий витримувати великі навантаження, маєш мету та розумієш, задля чого все це робиш. Важливою є також підтримка рідних.

Фото: Інстаграм Олена Стеценко

Думаю, волонтерство – досить важка психологічно робота. Можливо є якісь момети, які найбільше дратують в цій сфері?

– Нічого насправді не дратує. Коли ти йдеш у волонтерську сферу, особливо на якусь керуючу посаду, ти маєш розуміти, для чого та для кого ти все це робиш. Не маєш відчувати дратівливості, злості, а якщо це з’являється, маєш швиденько акумулювати в позитивне русло. Адже не може керівник випромінювати негатив. Навіть, якщо є люди, які хочуть зіпсувати настрій, ти не повинен піддаватись негативним емоціям та все одно стояти на своїх задачах.

Кожен відділ має конкретно свої обовязки. Чим саме займаєтесь ви?

– Я займаюсь керуванням, делегуванням, звітуванням та підтримкою команди.  Задля того, щоб всі вони були в хорошому настрої.

Ви займаєтесь різноманітною допомогою. Якої саме допомоги найбільше потребує штаб зараз?

– Допомога на фронт. Зараз для ЗСУ потрібно найбільше.

Фото: Інстаграм Олена Стеценко

Чи не страшно вам брати на себе таку відповідальність?

– Ні, не страшно. Я вважаю, що людина, яка є волонтером, також є воїном. І як воїн вона повинна бути впевненою в тому, що вона робить, не повинна боятися та має йти до своєї мети. Тимпаче має розуміти, що є певні ризики у волонтерстві. Це певна така популярність, яку знає не тільки українець, але й наш ворог, тому потрібно по можливості турбуватись про свою безпеку. По можливості не ходити самому по вулиці, не знайомитись з невідомими людьми. Тобто не забувати про свою безпеку.

Please rate this

Залишити відповідь