“Еще пять минут, пожалуйста”: как приучить себя к раннему подъему No ratings yet.

У меня была пожизненная борьба с пробуждением по утрам. Сколько бы я ни спала по ночам, вставать в школу всегда было пыткой. Каждое утро начиналось с фразы: «Еще пять минут, пожалуйста».

Со временем ситуация становилась все хуже. У меня появилась привычка откладывать сон – ложиться спать поздно. По ночам я читала, смотрела фильмы, сериалы, переписывалась с друзьями – делала все, что угодно, только не отдыхала. Каждое утро моей матери приходилось кричать на меня, что я снова проспала и время идет не в мою пользу. Моя утренняя несобранность и дезориентация привели к множеству невыполненных домашних заданий и несостоявшихся встреч.

Людям плохо от бессонницы. Но страдающие инерцией сна, ощущением крайней дезориентации или шаткости после пробуждения, не вызывают равной симпатии. «Просто встань с кровати и выпей кофе!» – говорят люди. Это легче сказать, чем сделать, особенно если вы когда-нибудь засыпали, чистя зубы.

Чтобы помочь своим утренним зомби-товарищам, я проверила продукты, нацеленные на глубоко спящих и самых упрямых снузеров. Я пишу это в 5:30 утра – доказательство того, что нижепредложенные методы действенны и помогли справиться с болезнью «Еще пять минуточек».

Загрузите приложение, которое осторожно будет будить вас в нужное время

Может быть, я просто просыпалась в неподходящее время все эти годы? Первым, что я попробовала – приложение Sleep Cycle (1,99 $ для iPhone). Он будит вас, когда думает, что вы находитесь на самом легком цикле сна. Работа ничем не отличается от обычного будильника: вы устанавливаете его на нужное время и ждете звонка. Однако в описании сказано, что приложение так же отслеживает ваши движения (необходимо поместить телефон рядом с подушкой) и будит вас только когда вы находитесь в самом легком цикле сна в то время, которое ближе всего к запланированному времени пробуждения.

Я следовала инструкциям и положила свой телефон рядом с подушкой перед сном. На следующее утро я была приятно удивлена, обнаружив, что меня слегка вытолкнуло из сна на час раньше, чем обычно. Вы можете отложить его, но пока Sleep Cycle установлен на телефон, он будет продолжать будить вас до 8 утра. Это звучит безумно, но этот метод до сих пор является действительно эффективным.

Купите супер-надоедливый будильник, который буквально заставит вас вставать с постели

Sonic Alert делает серьезные продукты для слабослышащих и бодрствующих. Когда я объяснил свои многочисленные проблемы с пробуждением обладателю такого будильника (моему другу), он сказал, что мне стоит попробовать Sonic Bomb Super Shaker ($ 52,95) и одолжил мне его на некоторое время. Вот как это работает: сдвиньте вибрирующий диск под матрацем за голову, установите будильник и предупредите всех, кто живет с вами в одной квартире. Через восемь часов вы погрузитесь в ужасающее сознание, которое ощущается и звучит как землетрясение силой 9 баллов. Sonic Bomb определенно разбудил меня (и напугал до чертиков), но поскольку для питания часов и вибрационного диска, который идет под матрацем, требуется много шнуров и вилок, я должна была держать его возле своей кровати, не под матрасом. Каждую ночь я устанавливала звуковую бомбу, утром просыпалась в ужасе, выключала ее и снова ложилась спать.

Хотите что-то менее страшное? Частично игрушка, частично будильник, Tech Tools Flying Alarm Clock ($ 37,99) вытащит вас из постели, иначе вы не сможете его выключить. Он стреляет летающим винтом в воздух и, чтобы отключить эту ужасную штуку, вам нужно покопаться, чтобы найти пластиковую деталь и заменить ее на часах. Для меня этот будильник был намного лучше, чем Sonic Bomb, потому что пропеллер выстреливал по всей комнате и это заставляло меня вставать с кровати, искать его, чтобы заменить на часах. По-другому заставить этого монстра замолчать было невозможно.

Скачайте приложение, которое доказывает, что вы не в кровати

Многие из нас с инерцией сна без проблем слышат наши будильники – мы просто продолжаем нажимать кнопку повтора снова и снова. Step Out of Bed ($ 1,99 на iPhone) не отключится, пока вы не встанете с кровати и не сделаете 30 шагов. Это приложение изменило мою жизнь, оно заставляет меня фактически выйти из моей спальни в ванную, чтобы почистить зубы. Вытащить меня из постели – огромный шаг.

Пользователи Android могут попробовать Alarmy (бесплатно). Это раздражающее, но эффективное приложение будильника не отключится, если вы не встанете с кровати и не сфотографируете предварительно выбранный объект в вашем доме.

Итак, после того, как мы опробовали все эти методы, нужно ввести их в свой режим дня и ни при каких-либо условиях не исключать из своего графика. Вот моя новая утренняя рутина:

Я установила цикл сна на 5:30 утра, зная, что он разбудит меня примерно за полчаса до этого.

Я установила «Летающий будильник» на 5:15 утра, чтобы дать мне хороший толчок и фактически вытащить меня из постели.

Я установила «Шаг из постели», чтобы убедиться, что я действительно выхожу из своей спальни в ванную.

Я понимаю, что это все безумие, но я рада, что вовремя спохватилась, пока утренние проблемы не достигли апогея кошмарности. После проведенного исследования, мое утро полностью изменилось. Родители в жизни не думали, что когда-нибудь наступит день, и я встану примерно за час встречи, спокойно соберусь и приду вовремя, не опоздав ни на минуту. Во всяком случае, я все еще не утренний человек. Я больше похожа на чудовище Франкенштейна – мобильное, но не до конца понимающее, что нужно делать. Поэтому каждый вечер я составляю список всего, что мне нужно взять с собой и сделать за день, чтобы не приходилось слишком много думать по утрам.

Please rate this

О популярном YouTube-канале “Зе Интервьюер” и его ведущем Анатолии Анатоличе 4/5 (1)

Украинский ведущий Анатолий Анатолич четыре года проработал на утреннем шоу “Сніданок с 1+1”. Однако ведущему стало тесно в рамках телевизионного шоу, и он, рискнув работой и деньгами, создает собственный проект. Да еще и на платформе YouTube. Уже спустя год к ним выстраиваются в очередь рекламодатели, а количество зрителей только растет.

Идея создания проекта возникла как телевизионная история 1,5 года назад. У Анатолия было несколько идей для больших интервью со звездами. Он пообщался с одним телевизионным продюсером, но тот сказал, что интервью никому не интересны и это умирающий жанр. Потом он принял решение заканчивать работу на “Сніданке” (“Сніданок з 1+1” – утренняя передача на телеканале “1+1”). Думал, чем заниматься. Вместе с женой сделали пилотный выпуск. Встретились с одним режиссером, с Артемом Григоряном, который сейчас и занимается проектом. От пилота до первого эпизода с Женей Галичем прошло месяца полтора. “Женя Галич перед “Евровидением”” – это был первый эпизод, который вышел. Вот так появился “Зе Интервьюер”.

Отличие “Зе Интервьюера” от стандартного на креслах в том, что у них несколько локаций, как минимум три. А бывает и пять. Анатолий Анатолич делит вопросы по некоторым сферам и локациям. Они не могут менять хронологию в монтаже, поэтому должны соблюдать сценарий интервью сразу на съемке. И если человек переходит на семью, а Анатолий об этом думал поговорить в кафе – в более интимной обстановке, он не может ему сказать: “Тихо-тихо, сейчас поговорим про бизнес, а потом – про семью”. Поэтому приходится постоянно перестраиваться. Но, как мне кажется, блоки вопросов готовы заранее.

“Зе Интервьюер” пока сознательно не трогает тему политики. Им хватает сейчас бизнесменов. В ближайшее время Анатолий собирается брать интервью у Димы Дубилета, Паши Вржеща, Андрея Федорива, генерального директора “Макдональдз” (это очень крутая история, потому что там покажут закулисье). Это будут владельцы крупнейшей сети кинотеатров, пивоварень, владельцы большого бизнеса. Интересно показать, кто же этот человек, который владеет наибольшим количеством кинотеатров в Украине. Он чей-то сын или добился этого с нуля, какие черты характера позволили ему стать бизнесменом. Меньше о цифрах, хотя об этом они тоже говорят. У проекта задача, как бы это пафосно ни звучало, – воспитательная. Это то, чего не хватает на телевидении – показать историю, полноценную жизнь человека, который разработал логотип для нашей страны.

Также Анатолий Анатолич со своей командой собирается выпускать еще несколько проектов на YouTube. Один будет называться “Шмотки-шоу”. Это двухминутные интервью с людьми на улице про их одежду, во что они одеты, сколько это стоит, откуда эти вещи. Второй проект – это совместный проект с Сашей Андросовым, ведущим украинского “Что? Где? Когда?”. Анатолию пришла идея создать YouTube-версию передачи, но в неформальной обстановке, с алкоголем, черным юмором и пошлыми вопросами.

Please rate this

ОНУ імені І. І. Мечникова приймає гостей: курс міжнародної журналістики з Маюмі Маруяма (репортаж-захід) 3/5 (1)

В ОНУ імені І. І. Мечникова 11 жовтня розпочався курс міжнародної журналістики з Маюмі Маруяма, американською та японською журналісткою, викладачем із відеовиробництва та журналістики, волонтером із Корпусу Миру в Україні.

«Fundamentals of the Freedom of the Press» — головна тема першої лекції, де розглядалися питання свободи сучасної преси та недовіра до ЗМІ. Наприкінці спікер озвучила низку порад щодо відновлення довіри людей до журналістів. Лекцію відвідали як першокурсники, так і викладачі факультету журналістики, реклами та видавничої справи. Заняття проводилось в інтерактивній формі суто англійською мовою. Спочатку Маюмі розповіла про свій досвід в сфері журналістики, а потім розкрила головну тему, відповідаючи на питання слухачів та ставлячи власні.

«Для мене ці півтори години лекції з Маюмі Маруяма пройшли дуже цікаво. Головне те, що не треба було витрачати багато зусиль, щоб зрозуміти, про що говорила американська журналістка. Я б із задоволенням слухав її ще й ще. Інформація була подана без зайвої “води”, ставилися питання для фідбеку, який теж був. Інколи я навіть не помічав, що Маюмі веде лекцію іноземною мовою, все дуже легко сприймалося», — Леонід Можегов, студент першого курсу.

Лекція не була одноразовою – цикл занять з Маюмі Маруяма продовжується (планується близько 5 зустрічей) й усі бажаючі можуть відвідати лекції щочетверга. Детальна інформація щодо часу і місця проведення занять знаходиться на сторінці в Instagram чи на офіційному сайті факультету журналістики, реклами та видавничої справи.    

Please rate this

Фоторепортаж: один день из жизни студента 5/5 (2)

Пробежать 5,5 км✔️
Закончить верстку газеты ✔️
Запастись дозой витаминов и микроэлементов ✔️
Выстоять очередь и дождаться маршрутку ✔️
Посетить университет ✔️
Собраться на День рождения подруги✔️
Поздравить подругу с 18-летием ✔️
Радоваться окончанию дня в приятной компании ✔️

Please rate this

Яна Кутішевська: про проект «Топ-модель по-українськи 2» і модельну індустрію 4/5 (1)

Чотири з половиною місяці зйомок у другому сезоні проекту «Топ-модель по-українськи» (Новий канал), серйозні випробування у вигляді незвичайних дефіле і фотосесій. І в кінці заповітна перемога, поїздка в Нью-Йорк і 100 тисяч гривень на розвиток модельної кар’єри. Про основні аспекти проекту і моделинга в цілому ми поговорили з переможницею Яною Кутішевской.

  1. Чому ти вирішила взяти участь у проекті “Топ-модель по-українськи”?

Я колись побачила 3 ​​сезон супермоделей і мене він зачепив. Я випадково почала дивитися його зі своєю подругою, мені сподобалися ці всі випробування  і я вирішила просто спробувати сама. Пішла на перший сезон «Топ-моделей по-українськи» не пройшла з ганьбою. Але потім я змінилася і внутрішньо, і зовнішньо, і прийшла на другий сезон.

2. Як у тебе проходила підготовка до кастингу проекту?

Почнемо з передкастингу. 3 лютого минулого року в мене був День народження. Мені виповнилося 19 років і в ці дні якраз був передкастинг (3-4 лютого). Я збиралася відзначати День народження, але щось пішло не так… [сміється] Загалом, я відсвяткувала День народження і 4 лютого вже поїхала на передкастинг. Не сказала б, що я якось сильно готувалася це, напевно, було більш спонтанним рішенням, тому що я до останнього сумнівалася, йти чи ні. Я боялася знову піти з ганьбою. Але посприяла в цьому питанні Лера, моя дівчина. Вона позитивно налаштувала мене і сказала: «Це твоя мета, ти хочеш цього, тому потрібно обов’язково йти». В принципі, у цьому і полягала вся моя підготовка.

3. Коли ти потрапила до модельного табору, чи велись зйомки за певним сценарієм?

Ні. На проекті у нас є сценаристи, але це не значить, що учасники є якимись акторами, яким видають текст для зйомок. Сценаристи існують для того, щоб робити випробування більш красивими, придумувати в них щось незвичайне. Так, сценаристи з нами спілкувалися на бекстейджі. Вони діяли, як журналісти: якщо бачили, що у когось виникає конфлікт, то відразу з’ясовували це. Тобто, якщо, припустимо, мене дратувала Аліса [учасниця проекту], сценаристи помічали це і продовжували розвивати конфлікт, фіксували, як ми влаштовували розбирання. А так, щоб прописували текст, ні. Я вважаю, що якщо люди, які брали участь у проекті, неважливо, «Топ-модель по-українськи» або в якомусь іншому, говорять про те, що там все за сценарієм, їм просто не подобається реакція глядачів, вони намагаються себе виправдати перед ними.

4. Чи знала ти, чого очікувати від знімальної групи й експертів?

Звичайно, ні. Нам взагалі нічого не говорили, ми були в незнанні. Нас просто вивозили на випробування і було невідомо, куди і скільки їхати, що там буде і хто прийде з експертів. Ми взагалі нічого не знали, тому для нас кожен день був сюрпризом.

5. Якими якостями повинна володіти модель, щоб стати переможцем проекту?

Головне показати прогрес. Якщо ти вже прийшла на проект із досвідом, то, мені здається, виграти неможливо, тому що ти як добре працювала так добре і працюєш. Припустимо, взяти Катю Польченко, вона вже працювала моделлю до шоу і, ясна річ, що в багатьох випробуваннях вона була краще, ніж багато інших учасників. А де прогрес? Навіщо взагалі приходити на проект, якщо ти вже, грубо кажучи, майже професійна модель?

Також я вважаю, що просто потрібно бути собою, тому що якщо ти когось із себе.. «строїш», то рано чи пізно про це дізнається не тільки знімальна група, експерти, але і глядачі. Лицемірство на проекті не сприймається.

6. Наскільки сильно змінилося твоє життя після проекту?

Чесно, я навіть не знаю. Ні те, що б шкодую, що я пішла на цей проект… просто бувають труднощі якісь в житті. Припустимо, фінансові, тому що робота не завжди є. Моделинг це нестабільна робота. Тим більше, з моєю зовнішністю в Україні взагалі дуже складно. Наша країна ще не готова до fashion. В Україні котується звичайна комерція, звичайні красуні, нічого неординарного.

І, грубо кажучи, мені потрібні гроші, але я не можу піти на звичайну роботу, тому що в мене статус переможниці. І це величезний мінус після проекту, як я вважаю. Але є, звичайно ж, і купа плюсів: я можу подорожувати, мене впізнають на вулиці і мене любить моя аудиторія.

Please rate this

Ніколи не пізно змінити свій шлях 4/5 (1)


Для кожної людини дуже важливо знайти своє покликання в житті. Завдання досить складне і обмежене часовими рамками. Тому потрібно поспішати шукати себе у всьому, що дійсно цікаво. Головне пам’ятати – ніколи не пізно починати щось нове, адже саме це і може стати вашим щасливим майбутньому. Прикладом цього одеський кореспондент «Думської» Олександр Сибірцев, який, не маючи спеціальної освіти, раптово вирішив змінити своє життя, влаштувавшись в 42 роки на роботу журналістом. У статті ви дізнаєтеся, з чого починалася кар’єра успішного журналіста, з якими труднощами йому довелося зіткнутися і як на сьогоднішній день змінилась робоча обстановка.

Початок кар’єри

«Я починав працювати в газеті «Сьогодні», причому журналістської освіти у мене немає. У мене за плечима історичний факультет у нашій альма-матер. Я прийшов у журналістику усвідомлено, але дуже в похилому віці, в 42 роки. Зараз мені 56. До того, як я почав працювати журналістом, я досить багато спеціальностей перепробував … і досить успішно. Мені все вдавалося й я ні на що не скаржився. Але чогось не вистачало. І коли в Одесі відкрилася філія газети «Сьогодні», я, не будучи ще журналістом, прийшов із вулиці і сказав, що хочу щось написати. В той момент працював дуже креативний, нині покійний редактор Богдан Грабовський, і він запитав мене: «Що ти можеш написати?» Я кажу: «Я дуже багато знаю про кримінальне життя Одеси і не тільки». Якраз напередодні застрелили одного з великих авторитетів, якого я знав особисто. Я написав про нього і це була свого роду сенсація, тому що серед журналістів ніхто таким досвідом не володів. Мене зарахували до редакції без всякого випробувального терміну. І так вже пішло, що моя спеціальність досі – це кримінальна тема і війна.»

– Чи є у Вас свій девіз, якась місія в журналістиці?

– Ні, я про девіз навіть не думав. Місії теж, напевно, немає. Я не люблю пафосу. Коли один з моїх друзів намагається додати пафосу в моїй статті, я кожен раз із ним сварюся. У мене дуже багато статей нагадують стиль Хантера Томсона, бо я додаю і мат туди, і пишу так, як відбувається насправді. Може бути, це місія – говорити правду.

– Яким повинен бути журналіст?

– Будь-який журналіст повинен володіти амбіціями. Якщо журналісту плювати на це все, то в редакції таке відношення відразу помітять і твій рейтинг зменшиться в очах головного редактора. Якщо ти пишеш неординарні репортажі, ті, які вибиваються із загального інформаційного потоку і на які починають посилатися, значить, у тебе є амбіції, ти живеш цією професією. Потрібно жити професією – ось і все.

– Яку частину життя займає у Вас журналістика?

– Журналістика – це взагалі професія без часу і простору. Колись я написав жартівливе есе «Важко бути журналістом», буквально з 12-ти пунктів. Тут є свої нюанси. Робота на телебаченні відрізняється від роботи в друкованому виданні та в інтернеті. Коли я прийшов в газету «Сьогодні», ми сиділи з 9 ранку і до 6 вечора, причому вихідний був один. Це була найжорстокіша школа. І там від мене вимагалося кожен день давати велику новину на 3000 знаків, причому на кримінальну тему (а не завжди ж скоюються злочини). І ти хоч скачи навиворіт, але ти повинен дати не просто новину, а ексклюзив, тому що газета «Сьогодні» позиціонувала себе, як number one.

Потім я став спеціальним кореспондентом «Думській» (я починав просто зі звичайного репортера). У мене зараз, грубо кажучи, не робота, а фантастика. Я сам заявляю теми й дедлайни на свої сайти, я – сам собі керівник, хоча і отримую оклади, премії. Я – не фрілансер, я не працюю погонорарно. Навіть якщо я за місяць нічого не напишу, мені все одно прийде зарплата. Але для цього мені довелося пройти школу в газеті «Сьогодні», і зараз ця самодисципліна продовжує тримати, тобто я починаю себе відчувати не в своїй тарілці, якщо пропускаю якийсь тиждень. Однак редактори спокійно до цього ставляться, це значить у мене творчий пошук.

Професійні рекомендації для початківців кримінальної журналістики від Олександра Сибірцева:

Головне – це цікавитися всім підряд. Я колись посперечався зі своїм колегою, що навіть про тріску можна написати відмінний репортаж. Про все можна знайти цікаву передісторію. Тому про будь-яку тріску, про будь-яку незначну річ або явище можна написати – потрібно цікавитися, потрібно розпитувати у інших. Журналістика – це цікавість, яку ти приводиш в гроші, монетизуєш.

Пробувати працювати потрібно з першого курсу. Я бачив ваші газети, дуже зацікавили різноманітні заголовки. Я вважаю, що ви йдете в правильному напрямку. Пишіть, пишіть, пишіть… Якщо у когось вдається знайти стажування або писати на наші одеські сайти, то, гадаю, там вам все порадять і розкажуть і ви себе обов`язково реалізуєте.

Please rate this

Рецензія на випуск новин “Репортер” від 3 грудня 5/5 (1)

У даній рецензії ми проаналізуємо якість контенту випуску за допомогою головних чинників новинностей.

У першій новині йдеться про Василя Чемериса, якого звинувачують у вбивстві жінки, одеського інспектора СІЗО. Тут ми бачимо перше порушення – стандарт точності (не називається ім`я та прізвище жертви й прокурора). Наступне порушення – стандарт достовірності – використано відеоматеріал, у якому Чемерис розповідає, як відбулось вбивство жінки (посилання на джерело відсутнє).

У наступній новині розповідається про те, що поліцейський отримав рвану рану, пошкодження ока і струс мозку, намагаючись затримати чоловіка, якого підозрюють у крадіжках на ринках 7-го км. Порушення стандарту “відокремлення фактів від коментарів” – кореспондент називає затриманого “зловмисником” та “злочинцем” (не можна називати так людину до рішення суду). Ще одне порушення, як і у попередньому сюжеті – стандарт достовірності (використано відеоматеріал із затриманням 31-річного дніпровця без посилання на джерело).    

Назва третьої новини “Нахалстрой на Рішельєвській” (відокремлення фактів від коментарів). У сюжеті йдеться про незаконну надбудову на Рішельєвський. Кореспондент розповідає, що із замовником будівництва провели переговори, але хто є цим замовником не повідомляють (порушення точності).

Інші чинники новинностей, такі як стандарт оперативності, повноти та балансу думок цілком дотримані. Контент випуску не є досконалим, тому що більша частина сюжетів не є соціально вагомою й не зацікавлює людей. Даний випуск переповнений важкими новинами – не вистачає хоча б одного приємного, легкого сюжету, щоб залишити глядачів у позитивному настрої.

Please rate this

У Вірменії відбулось обмеження прав на відстрочку від армії 3/5 (1)

Ми провели огляд вірменської преси за 20 листопада, де провідною постала військова тематика. До огляду ввійшли інтернет-видання Грапарак, Жоговурд і Аравот, які є одними з найпопулярніших газет Вірменії у 2018 році.

У контексті нещодавнього студентського руху проти обмеження права на відстрочку від армії газета «Грапарак» зазначає, що хоч і не всі громадські ініціативи молоді в Вірменії увінчувалися успіхом, влада, як правило, йшла на певні вчинки й робила висновки. «В результаті всіх цих рухів також народжувалися лідери, люди нової якості і мислення, які сьогодні висувають цивільні вимоги, а завтра, можливо, очолять політичну боротьбу». На думку видання, є і негативна сторона: «Дорослі завжди хочуть зіпсувати, дискредитувати молодь, зробити її такою ж, як вони самі».

Вже шість років як згідно з індексом мілітаризації Вірменія знаходиться на третьому місці серед самих мілітаризованих країн світу. Із цього приводу газета «Жоговурд» пише: “Є думка про те, що в результаті кроків по реалізації програми «Нація-Армія» Вірменія може кинути серйозний виклик Ізраїлю, яка займає в даному міжнародному списку перший рядок. Тим часом, згідно з доповіддю про національну конкурентоспроможність Вірменії за 2017 рік, високий ступінь мілітаризації обмежує економічний розвиток, виснажуючи мізерні ресурси. Виходить, що карабахське питання, через яке Вірменія змушена підвищувати рівень мілітаризації, заважає розвитку країни».

У редакційній статті газети «Аравот» читаємо: «Мабуть, найбільш примітним на останню чотириденну сесію парламенту був великомасштабний наступ блоку «Царукян»на прем’єр-міністра, уряд і, особливо, на голови Комітету з держдоходів. Фракція, ймовірно, отримала таке завдання від лідера блоку, який одночасно є великим бізнесменом і незадоволений тим, що його бізнес обмежують». Редактор газети в цій боротьбі бачить також і здоровий елемент, що, на його думку, загалом відповідає духу парламентаризму, «коли різні групи в парламенті представляють конкуруючі один з одним бізнеси». «Було б дивним і неприродним, якби всі депутати у всіх питаннях були одностайні. Це означало б, що в нашій економіці конкуренції немає», – пише редактор видання.

Нагадуємо, що Україна для Вірменії є ключовою державою Східного партнерства – і по своїм масштабам, і за значенням в європейській і євроатлантичній системі безпеки.

Please rate this