Модульний контроль 6 No ratings yet.

На Київщині було знайдено труп чоловіка
Тіло жителя села Семигори Омелька Кайдаша знайшли у місцевій водоймі. Сьогодні близько шостої години ранку без жодних ознак насильства загиблого знайшли очевидці.
«Вже сонце зайшло, вже стало надворі поночі, а Кайдаш усе пив у шинку, доки не пропив половини грошей, і вже п’яний потягся додому», — сказав відвідувач кабаку, де в останній раз бачили Кайдаша.
За версією слідства він у стані алкогольного сп’яніння затонув через власну необережність. Проте інформацію про навмисне вбивство досі не спростовують.

Please rate this

«Я адреналиновый наркоман. Для меня верх блаженства, когда вокруг меня что то происходит, особенно жесткий экшн», — Александр Сибирцев. No ratings yet.

Александр Сибирцев — украинский военный и криминальный журналист, кореспондент портала «Думская». В рамках встречи со студентами ОНУ имени Мечникова, он рассказал о тонкостях профессии и многолетнем опыте.

— Как и когда вы пришли в журналистику?
Я пришел в журналистику осознанно, но в очень позднем возрасте — в 42 года. Сейчас мне 56 лет. Так уж получилось, что до того, как я начал работать журналистом, я перепробовал достаточно много специальностей. У меня достаточно большой жизненный опыт. И во всех этих областях был состоявшимся человеком. Но мне чего-то не хватало. И когда я услышал от друзей, что в Одессе открылся филиал газеты «Сегодня», я, не будучи еще журналистом, пришел с улицы и сказал, что хочу что-то написать. Я очень много знаю о криминальном мире Одессы и не только Одессы, но это тоже был жизненный опыт бурные девяностые, и как раз в этот момент, накануне, застрелили одного из крупных авторитетов, которого я лично знал. Написал об этом, просто о то что знал. И это была своего рода сенсация, поскольку среди журналистов никто таким опытом не обладал. На следующий день я уже был в штабе, меня зачислили без всякого испытательного срока. И с этого момента я начал работать. И так уж пошло, что до сих пор моя специальность — это криминальная тема и война.

— Чем вы занимались до журналистики?
Вообще я попробовал себя во многих сферах и достаточно успешно: был предпринимателем, телохранителем. Учился на истфаке, по образованию я археолог.

 — Какую часть вашей жизни занимает журналистика?
Журналистика – это профессия без времени и пространства. Когда я только пришел в газету «Сегодня», мы сидели с 9 утра и до 6 вечера, как в офисе. Причем был только один выходной. Вообще, для журналиста важно сначала пройти жесткую школу, приучить себя к дисциплине, я в этом уверен. Там от меня требовалось каждый день давать новость на криминальную тему на 3 тысячи знаков, не каждый день же совершают преступления. Вот хоть ты вывернись на изнанку, а ты должен дать не просто новость, а эксклюзив, на который будут ссылаться. Теперь, когда я стал специальным корреспондентом, я сам заявляю темы на свои сайты, сам заявляю дедлайны.

Какие у вас были ощущения и переживания, когда Вам впервые нужно было ехать на горячую точку?                                     Никаких сомнений не было. Я адреналиновый наркоман. Для меня верх блаженства, когда вокруг меня что то происходит, особенно жесткий экшн. Я чувствую себя в своей стихии.

— Перед отправкой в горячую точку между вами и изданием подписывается какой-то договор?
Знаете, один единственный раз мы с издательством что-то подписывали. В 2011 году меня страховали на 1 млн гривен, когда я ехал в Сирию, сразу после начала войны. Это был один еднинственный раз. Но тут очень важны доверительные отношения между главным редактором и тобой. Я лично знаю что меня в беде не оставят.

— Не было ли мыслей закончить карьеру журналиста из за страха за свою жизнь и жизнь близких?                                                                        Нет. Ну, во-первых, мои близкие на других фамилиях. Во вторых, у меня с собой всегда есть нож. Маленький, но очень удобный. Есть легализованное оружие, но я его редко с собой ношу, потому что реально опасные ситуации бывают достаточно редко. Если получаешь информацию, что тебе угрожает опасность то, скорее всего, это провокация. Если хотят убить, то никогда не предупредят.

Дайте несколько советов начинающим журналистам.О любой незначительной вещи можно написать хороший материал. Даже о щепке или доске в аудитории можно написать историю. Покажите, что вы этим живете. Пишите, пробуйте, и только тогда сможете реализовать себя.

Please rate this

Модульний контроль 8 4/5 (1)

Ми вирішили провести невелике опитування серед простих людей різного віку, статусу і громадської позиції. Всім учасникам експерименту ми задали одне питання: «Що в даний час вас турбує найбільше?»

  1. Ян-Роман, 19
    Нестача грошей на їжу
  2. Людмила, 70
    «Нерівність у суспільстві — для мене це пріоритетна проблема. Кожного дня стикаюся з неповагою і суцільною ворожнечею серед людей».
  3. Олексій, 72
    Відсутність державної влади
  4. Марина, 16
    «Наразі мене турбує неабияк примітивний і низький рівень освіти в Україні».
  5. Марія, 15
    Нестача вільного часу
  6. Карина, 20
    Проблема самореалізації молоді
  7. Анастасія, 17
    Система освіти
  8. Борис, 45
    «Політична нестабільність. Я просто не знаю, що чекати від завтрашнього дня».
  9. Іван, 34
    Турбує комп’ютеризація суспільства
  10. Світлана, 69
    Низька пенсія
  11. Леонід, 57
    Дороге медичне обслуговування
  12. Олена, 44
    Техніка заміняє людську працю
  13. Микола, 65
    Люди не цінять того, що мають
  14. Аліна, 22
    Висока кримінальність у місті
  15. Світлана, 25
    Важко знайти кохання
    Аналіз відповідей показує те, що старше покоління більше приділяє увагу питанням політичного і економічного характеру — майже половина отриманих результатів. Молодь же здебільшого цікавить проблеми освіти і власної самореалізації.

Please rate this

Модульний контроль 7 4/5 (1)

Молотов: «Немецкие войска напали на СССР без предупреждения»
«Сегодня, в 4 часа утра, без предъявления каких-либо претензий к Советскому Союзу, без объявления войны германские войска напали на нашу страну», – сообщил народный комиссар иностранных дел Вячеслав Молотов.
По словам Молотова, Житомир, Киев, Севастополь уже подверглись «бомбежке» со стороны германских войск. Убито и ранено более 200 человек.Молотов говорит, что товарищ Сталин лично поручил сделать заявление, а сам никак не прокомментировал ситуацию и выехал из столицы.
Он утверждает, что заявление об обстреле советскими войсками румынских аэродромов, передаваемое по румынскому радио, и «вся сегодняшняя декларация Гитлера, пытающегося задним числом состряпать обвинительный материал насчет несоблюдения Советским Союзом советско-германского пакта» является “ложью и провокацией.”
Свое выступление Вячеслав Молотов заканчивает словами: «Победа будет за нами!»
Напоминаем, что 23-го августа 1939 года был заключен договор о ненападении, так называемый пакт Молотова-Риббентропа, в котором правительство СССР и Германии условно поделили земли Европы на случай «территориально-политического переустройства». Условия данного договора Советский Союз выполнял по сей день.

Please rate this

Одеська Велосотка 2019 (репортаж-захід) 4/5 (1)

Протягом останніх 37 років Одеса є незмінним центром для багатьох шанувальників велоспорту. Вже досить традиційно 6 квітня стартувало міжнародне велоралі «100 кілометрів за  10 годин Поясом Слави».

Цього року захід повернувся до колишнього формату. Загальний принцип для всіх учасників — «велоралі-велопробіг». Переможцем стає кожен, хто вклався у встановлений час. Я також вирішив перевірити власні сили, тому охоче долучився до інших.

За сценарним планом організаторів все повинно було розпочатися о сьомій годині, проте ще до світанку почали з’являтися найвідчайдушніші спортсмени. Біля місця старту заздалегідь були встановлені спеціальні палатки, де учасники мали отримати індивідуальну наклейку з номером. Окрім того, кожен міг пройти безкоштовне технічне обслуговування для власного велосипеда. Перед початком змагань велосипедисти вшанували пам’ять полеглих у боях за Одесу. Небайдужі мали нагоду покласти в їх честь квіти до пам’ятника Невідомого матроса.

З кожним роком Одеська Велосотка стає все більш масштабною. У 2019 році до заходу долучились майже 2000 осіб, включаючи учасників з Білорусі, Молдови та Нідерландів. «Я можу з легкістю сказати, що ці перегони є найвдалішими. Наша команда результативно порацювала над минулорічними помилками. Таким чином ми виконали головне завдання — заохотили ще більшу кількість спортсменів», — прокоментував голова 37 Міжнародного велоралі Дмитро Волошенков.

У змаганнях брали участь як досвідчені велосипедисти, так і просто любителі цього екологічного виду транспорту. «Все організовано на дуже високому рівні. Проте не обійшлося і без інцидентів через досить сумнівну якість дороги на деяких ділянках», — сказала учасниця Анна Мазур.

О 10:30 офіційно стартувала Одеська Велосотка 2019. Колонна велосипедистів була настільки довгою, що останній спортсмен зміг виїхати лише через 20 хвилин. Протягом всього маршруту їх супроводжували бригада швидкої допомоги та поліція. Справжньою родзинкою початку перегонів було весілля. Як виявилось, Христина та Олександр Ставраки познайомились саме під час велоралі декілька років тому. Організатори вирішали привітати молодят, розпочавши захід із гучних слів «Гірко!».

У другій половині дня учасників традиційно зустрічали на фініші біля Меморіалу 411-ї батареї. Переможцем став одесит Олександр Погибко, який подолав дистанцію у 100 кілометрів лише за дві з половиною години. На фініші велосипедистів чекала багато різноманітних страв та солодощів, спонсори підготували для всіх сюрприз — величезний 15-кілограмовий торт. Загалом Одеська Велосотка пройшла неабияк вдало. Вона об’єднала абсолютно різних людей, повністю позбувшись атмосфери конкуренції.

Please rate this

Інтерв’ю No ratings yet.

Одесит, який змінює Україну
Максим Трубніков — людина, яка слугує прикладом для багатьох громадян. Музикант, громадський діяч, вчитель і справжній патріот — всі ці слова характеризують одну персону. Саме від таких людей залежить, яким буде майбутнє нашої країни, вони надихають на великі вчинки.
Ми поговорили з Максим Валерійовичем про становлення його як особистості, творчий шлях та роботу у школі.
Патріотичний погляд на буденність
• Сьогодні націоналістичні ідеї та позиції стають все більш популярними. На кожному кроці можна побачити жовто-блакитний стяг чи людину у вишиванці. Проте у роки вашої юності були зовсім інакші думки та пріоритети. Як в умовах радянського середовища формувався ваш характер?
• Переломним етапом у моєму житті став 1991 рік, зокрема здобуття Україною незалежності. На той час мені було 11 років. Цей той момент, коли я почав шукати себе і прагнув реалізуватися у соціумі. Я активно намагався заповнити усі прогалини з історії України, шукав та досліджував книжки проукраїнського напрямку. Коли мені траплялась хоч якась література на цю тему, я міг годинами не виходити з кімнати. Саме жага до цих знань, котрі ми не отримували у радянський період, загартувала мій характер.
• Напевно, було досить важко знайти матеріали такого характеру в роки вашої молодості. Чи були у вашому оточенні люди, які підтримували вас у цьому захопленні?
• На жаль, ні. Проте мені завжди хотілося, щоб був якийсь такий поводир — людина, яка б взяла мене за руку і навчила усього необхідного. Мої батьки та вчителі не могли дати мені ґрунтовних знань, яких я прагнув отримати. Єдиним прикладом, який я можу навести, є моя бабуся. Саме вона познайомила мене з українськими піснями та фольклором.
«Друже Музико»: новатори в українській музиці
• Ви дуже талановитий музикант- віртуоз, співак та лідер гурту «Друже Музико». Як музика з’явилась у вашому житті?
• У 5 років мене віддали до музичної школи. Закінчивши клас фортепіано, я одразу ж взявся за гітару. Ще у школі був учасником хорів та різних ансамблів, намагався писати перші свої пісні. А в 11 класі було сформовано перший повноцінний гурт, який мав назву «Тіні забутих предків». Так експериментуючи з напрямками, я у 2009 році створив «Друже Музико».
• Ви є представниками зовсім нового стилю, зокрема етно-драйву. Як ви дійшли до такого поєднання?
• Кожен виконавець хоче знайти себе та внести щось своє. Фраза «всього сім нот, вже все написано до нас» точно не для мене. Спочатку гурт «Друже Музико» представляв собою акустичний квартет, маючи дві гітари, скрипку та перкусію. Поступово змінюючи музичні інструменти, ми шукали ту стилістику, яка б найбільше нам відповідала. Таким чином, ми створили поєднання, в основі якого лежить українська мелодика і драйвовість року водночас.
• У вас є пісня «Будь з нами! Будь українцем!». Багато прихильників вашої творчості вважають її своєрідним гаслом вашого колективу. Чи справді так?
• По великому рахунку, це дійсно правда. Під цією назвою ми також випустили наш дебютний альбом. Дуже прості слова, які мають глибокий сенс. Саме та фраза, яку ми хочемо донести до наших слухачів у багатьох піснях.
• За останні декілька років ви неодноразово гастролювали у зоні бойових дій. Чи плануєте ви аналогічні поїздки у цьому році?
• Безперечно. Ось наприклад, у жовтні на свято Покрови Пресвятої Богородиці ми в черговий раз їздили до Мар’їнки, Красногорівки та інших поселень. Влаштували низку акустичних та інструментальних концертів для наших військовослужбовців. А загалом у складі Музичного Батальйону — волонтерського творчого об’єднання, який ми створили на початку 2014 року, провели вже понад 500 концертів.
Вчитель року
• Невід’ємною частиною вашого життя також є педагогіка. Ви безперечно досягли успіху в цій справі, про що свідчить нагорода «Вчитель року» у номінації «музичне мистецтво». Чому ви вирішили стати на цей шлях вчителювання?
• При виборі професії я в останню мить обрав творчий напрям. Я вступив до факультету музичної і хореографічної освіти університету імені Ушинського, де і захопився педагогікою та психологією. Ще не отримавши диплому, я почав свою повноцінну вчительську діяльність. А найголовніше моє досягнення у цьому — це звісно тисячі дітей, яких я навчав і навчаю зараз. Саме виховання молодшого покоління зараз є для мене сенсом.
• Назвіть, які плюси та можливо мінуси характерні для вашої роботи.
• Найголовніший плюс — це пряма можливість формування українського майбутнього, яке залежить від наших дітей. А мінусів ще не знайшов.

Please rate this

Рецензія No ratings yet.

У багатьох сучасних інтерв’юерів є власні, іноді незвичайні та досить цікаві методи ведення бесіди. Український журналіст Дмитро Гордон не став виключенням. У своїй рецензії я проаналізував, які фішки використовує іменитий спеціаліст для проведення інтерв’ю.

Формат авторської програми «В гостях у Дмитра Гордона»  — досить спокійна, неспішна та тривала розмова. За 20 років існування програми співрозмовниками Дмитра стали понад 500 знаменитостей, серед яких були діячі культури, мистецтва, науки, спорту та політики. Це люди, яким є що сказати про себе і про епоху.

На початку інтерв’ю Дмитро Гордон перш за все намагається налагодити контакт зі своїм гостем. Він може розпочати з очевидного питання, легкого компліменту або просто спитати: «Як справи?». Такий старт допомагає обом розслабитися і кайфувати від процесу.

Як каже сам журналіст, те що він робить під час своїх інтерв’ю — це шаманство. І з цим твердженням досить важко не погодитися. Під час бесіди він безперестанно дивиться гостю прямісінько в очі, поступово витягуючи потрібну інформацію.

«Я завжди до інтерв’ю готувався однаково. На чолі  — система, я взагалі системна людина. Спочатку мої помічники дають мені повне досьє на героя. Далі починається робота. Я пишу питання, які відразу поставив би цій людині, далі читаю, що написано про нього в досьє, виписую якісь факти, яких не знав … Далі листи з усіма цими питаннями я розрізаю ножицями і розкладаю на величезному столі, потім сортую питання за темами: дитинство, особисте життя, захоплення … Далі починаю сортувати питання всередині кожної теми, а потім сортую теми. Все, у мене канва інтерв’ю готова, а далі — лише творчість “, — зазначає Дмитро Гордон стосовно підготовки до розмови.

Please rate this

Поради для журналістів No ratings yet.

Загалом процес підготовки до інтерв’ю можна поділити на три етапи.

ДО

  • Встановіть контакт із майбутнім співрозмовником: знайдіть його контактні дані (якщо це ваш перший контакт), домовтеся про час, місце, можливо, тривалість розмови.
  • Зберіть інформацію про тему та героя інтерв’ю.
  • Продумайте запитання, використовуючи зібрану інформацію про тему та вашого гостя.

ПІД ЧАС

  • Зацікавте співрозмовника! Найпростіше – це показати власну зацікавленість.
  • Записуйте. Одразу фіксуйте найголовніші моменти бесіди.
  • Уважно слухайте відповідь – це допоможе вам вловити можливі суперечності в словах співрозмовника та тему для наступного питання, для розвитку розмови, можливо, переведення її в інше русло.
  • Не отримавши відповіді з першого разу, спробуйте повернутись до теми через певний час, переформулювавши питання. Звісно, приватна особа може просто відмовитись говорити на певну тему, і це її право, але у випадку, якщо перед вами – чиновник або політик, і питання є суспільно важливим, повертатись до теми варто чітко і в міру жорстко, щоб все ж таки спонукати співрозмовника дати конкретну відповідь.
  • Не поспішайте ставити наступне запитання. Інколи важливо витримати невеличку паузу після відповіді, особливо якщо вона, на ваш погляд, була неповною, надто короткою.
  • Подякуйте за розмову, візьміть у співрозмовника контакти, а краще – обміняйтесь ними, домовтесь, якщо є потреба, про формат узгодження інтерв’ю, пообіцяйте повідомити про час та місце його виходу.

ПІСЛЯ

  • Розшифровуйте матеріал відразу після повернення з інтерв’ю.
  • Подумайте, яка додаткова інформація необхідна, що незрозуміле потребує уточнення.
  • Ознайомте героя інтерв’ю з матеріалом після виходу.

Please rate this