Мовне питання в церкві: як перекласти молитви на українську і чому це проблематично? No ratings yet.

Уже не перше десятиліття з більшою чи меншою гостротою в Україні точаться дискусії щодо можливості перекладу богослужбових текстів із церковнослов’янської на українську мову. З початком повномасштабної війни росії проти України це питання набуло особливої актуальності. Тож у чому проблема?  

Зображення “Укрінформ”

Історична довідка

До 2018 року українське православ’я ділилось на декілька течій. Найчисельнішими серед них були Українська православна церква московського патріархату (УПЦ МП), Українська православна церква київського патріархату (УПЦ КП) та Українська автокефальна православна церква (УАПЦ).  В грудні 2018 року останні дві церкви об’єднались та утворили помісну Православну церкву України (ПЦУ), яка отримала томос про автокефалію від Вселенського патріарха Варфоломія.

Наразі в храмах ПЦУ богослужіння відбуваються переважно українською мовою. Про це йдеться у дописі на офіційній сторінці ПЦУ у фейсбук. «Слава Богу, сьогодні ми маємо можливість вільно молитися рідною мовою у незалежній помісній Православній Церкві України. Ми довго йшли до цього, долаючи страшні утиски та несучи величезні жертви і втрати».

Офіційна мова УПЦ МП – церковнослов’янська. Щоправда, в УПЦ також є люди, що симпатизують ідеї перекладу богослужіння українською мовою. Вони проводять богослужіння, або частково використовують перекладені на українську мову тексти в Літургії. Ця практика з’явилась в УПЦ завдяки митрополиту Володимиру (Сабодану), який підтримував ідею правити служби на національній мові за бажанням більшості прихожан.

У чому полягає проблема?

Виходячи з постулату «в незалежній державі повинна бути незалежна церква», в ПЦУ стверджують, що й мова богослужіння повинна бути національна, тобто, доступна для сприйняття кожним громадянином держави.
Противники ж перекладу – переважно представники УПЦ МП, говорять, що в Церкві є своя, встановлена святими Кирилом і Мефодієм мова, яка повинна бути недоторканою, тому що запечатана авторитетом святих. Питання перекладу українською мовою ставиться тут принципово – цього робити не можна, тому що є священна літургічна мова молитви, а є «профанна», буденна українська мова, якою не можна молитись в церкві, тому що вона не є благодатною.

На фоні збройної агресії росії мовні протиріччя звучать з особливим акцентом – якщо молишся українською – отже, «уніат і розкольник», якщо церковно-слов’янською – отже, «зрадник Батьківщини і підтримуєш вбивства українських хлопців».

Граматична (не)можливість перекласти молитви

Найперше, розглянемо проблему граматично правильної й логічної інтерпретації текстів церковних молитов. Через певні особливості граматики старослов’янської мови та її загальну синтаксичну неспорідненість з українською, деякі уривки чи навіть окремі слова просто не піддаються логічній й граматично правильній інтерпретації. Якщо ви хоч трохи знайомі з граматикою англійської мови, то знаєте, що побудова речень там принципово відрізняється від української. Це пов’язано з орієнтацією на 9 основних часових форм, не рахуючи пасивний час та інші особливі конструкції. Але в українській ми маємо лише 3 часові виміри: теперішній, майбутній та минулий час. Все це суттєво ускладнює завдання перекладу. Те саме й відбувається під час перекладу текстів старослов’янською.

Наприклад, у оригінальному грецькому варіанті Старого й Нового Заповітів, для означення слова «любов» використовується декілька іменників. «Любов до коханої людини» позначає одне слово, «до батьків» – інше, «до речей» – ще інше. У нас все це перекладається єдиним словом «любов», хоч любов ця різна і по-різному проявляється. Саме тому ми часто не можемо зрозуміти, як це «возлюбити й ворога свого». Але йдеться тут про зовсім інше почуття, відмінне від традиційно уявленої нам любові – щось ближче до прощення чи людського розуміння й симпатії.

 «Навіть перекладені українською молитви не завжди будуть зрозумілі кожному пересічному слухачеві. Не дарма, ми не кажемо в молитві «Батьку наш», а «Отче наш» і якось не знаходимо синонім слову «насущний».
В Церкви є своя сакральна лінгвістика. Людина, що молиться, підшуковує в своїй освіченій чи простій душі слова, які б могли виразити невимовне, але реальне її почуття. Для того, щоб вмістити цю глибину в слово, необхідна неабияка майстерність.
Зустрічаються просто абсурдні переклади. Наприклад, у одній з найпоширеніших християнських молитов «Агні Парфене», стрічку «Радуйся, Невесто Неневестная» пропонувалось перекласти як «Радій, Дівко Незаймана». Так не можна. Це спотворює сенс молитви. Але люди хочуть молитись українською, хочуть мати свою незалежну Церкву в своїй незалежній державі. І їх прагнення зрозумілі»
, – говорить настоятель Свято-Михайлівського храму (ПЦУ) отець Олександр.

До всього цього додається ще й релігійна традиція: церква сама створила тексти богослужінь, і тому має виключне право на їх переклад. Якщо ж перекладом займається відірвана від традиції організація чи окрема особа, то переклад – це створення іншого тексту, навіть якщо він досконалий і виконаний з строго науковим підходом. Але поки досконалого й затвердженого тексту українською ми не маємо, а додавати кожному свої правки просто заборонено.

Please rate this

Залишити відповідь