Роздуми, навіяні «Самостійною Україною» Міхновського
Історія українського народу досить важка й терниста. З покоління в покоління наші предки боролись за національну свободу, культурну та політичну незалежність. Наші землі й народ поневолювали силою не один раз, намагаючись пригнітити або стерти українську мову та культуру, проте українцям завжди вдавалось встати з колін і нагадати, що воля і самобутність, то є головне й ніхто немає права зазіхати на них.
Найбільшим ворогом за всю історію української нації була, є і буде – Росія. Століттями вона зазіхала й досі зазіхає на нашу свободу, землі та намагається знищити нашу націю. Вона не дотримується жодних угод, не поважає право іншої країни не тільки на незалежність, а й взагалі на існування та завжди діє силою. Микола Міхновський досить розлого та влучно описав всю сутність Росії і силу українського народу у праці «Самостійна Україна». Аналізуючи прочитане, я бачу, що деякі речі є абсолютно незмінними. Підступність, брехливість і нечесність, які виявляються в недотримані Переяславських статей, збереглися і до сьогодні. Умови кожної угоди з Росією ігноруються з її ж боку, тож будь-які домовленості з цією країною нічого не варті. Як ось, до прикладу, Будапештський меморандум, який повинен був гарантувати безпеку Україні й учасники, якого зобов’язувалися поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони нашої держави. Чи Гельсінські угоди, або ж Статут Організації об’єднаних націй, чи низка конвенцій ООН, всі ці договори були порушені Російською Федерацією. Незмінним є й зневажливе, жорстоке, насильницьке та загарбницьке ставлення не тільки до українського народу, а до інших народностей. За всю історію свого існування Росія спромоглася поневолити різні етноси: фінів, балтійців, естонців, латвійців, литовців, білорусів, поляків, євреїв, українців, німців, румунів у Бесарабії, грузинів, черкесів, турків і татарів. І зараз активно продовжує принижувати та показувати свою безпідставну зверхність над вже давно вільними і самостійними народами, яка сьогодні виявляється у некоректних, грубих звертаннях звичайного російського народу до людей інших національностей. Єдине, що змінилося – це сила українців. Тепер ми маємо державну самостійність і незалежність, а як писав Міхновський: «Державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин». Зараз український народ не тільки не сам, адже його підтримують інші країни, а ще й має сильніший фундамент, побудований на культурі, освіті, військовій силі та найголовніше – внутрішній національній силі. А отже той ще один аргумент, на який опиралась Російська Імперія, проти нашого права на національне існування, проти нашого права на державну самостійність і про який говорив Микола Міхновський: «Для нас далеко важніший другий аргумент – це закид, що нація наша безсильна, некультурна й інертна», – зараз повністю нівелювався. Але попри це все український народ знову змушений платити занадто величезну ціну за національну свободу – життями наших людей.
«Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що це вже остання боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби», – Микола Міхновський.
Та боротьба була не остання, вона продовжується, на новому рівні, в інших історичних умовах. Проте тепер вона стосується не тільки виключно української нації, а й всього світу.
Анна Ільченко, 3 курс
ЦІННОСТІ «НОВОЇ УКРАЇНИ» І ПАТОЛОГІЧНИЙ ПРОДУКТ НАШОЇ НЕВОЛІ: ЧИ ЗМІНИЛИСЯ ВОНИ З 1925 РОКУ?
97 років. Саме стільки часу минуло з моменту написання Миколою Шаповалом листів в Америку під назвою «Стара і Нова Україна». Та чи змінилися ті речі про які говорив автор за цей час? Чи змогла Україна пройти той шлях і стати Новою? Такою, як її вбачав Шаповал.
А Шаповал то Нову Україну бачив не інакше, як «та частина народу, що усвідомлює собі становище українського народу в цілому і в його частинах і змагається зорганізувати трудову більшість нації до суспільного будівництва і боротьби». І головні її завдання – творення матеріальних і духовних цінностей. Сьогодні ж вони залишаються такими ж. Однак, через 97 років вони мають дещо інакший вияв. Не дивно, правда? Тільки ж нас цікавить не це, а сучасний вияв цінностей. Якщо у 1925 році матеріальні цінності це навчити селян нових ремесл, аби «сірники, папір, мило, цвяхи, залізо всяке, струмент і т.д.» вони робили самі, а не купували у сусідів-ворогів. То сьогодні більшість всього цього українці роблять вже самі, а матеріальною цінністю стали… ГРОШІ. Гроші, які ми отримуємо від продажу нашої сировини сусідам-ворогам. І мова не лише про найбільшого ворога-кровососа росію, але й її прибічників. За рогом вичікує ще одна проблема українців у здобутті матеріальних цінностей: не використання своїх ж ресурсів для себе. Дурний колообіг сировини в нашій країні: виробити – продати на експорт – закупити ту ж сировину (або готовий продукт) в інших країнах. Тільки от цей колообіг тісно пов’язаний з духовними цінностями. Сьогодні більшість людей, зокрема і українці, недооцінюють якість українських товарів. Вони вважають, що «Вироблено в Україні» це знак низької якості. А дарма так думають, бо українські тканини, хутро, шкіру закуповують італійці для вироблення того саму одягу високої моди. Тільки от на етикетці напишуть «Мейд ін Італі», а сировина з якої вироблена є українською. Але про це не пишуть, бо ж головне «Мейд ін Італі». Бо це ж висока якість. І такі приклади можна навести і про автозапчастини, і продукти харчування, косметичні товари тощо. Якщо для Шаповала духовні цінності – вищешкільна література, якої майже що не було. То сьогодні це радше ставлення людей до українського виробництва. Тут ж і література також.
Ну а як щодо «патологічного продукту нашої неволі»? Микола Юхимович вважав, що це є українці, які відсторонюються від демократії надаючи перевагу «гетьманщини, монархії, фашизму, большевизму». Не важливо чи це є свідомо чи ні. Їх потрібно учити, або «лікувати, як патологічний продукт нашої неволі». І сьогодні є такі. На щастя, їх відсоток значно менший. Бо все ж за 97 років право на освіту та можливості її здобуття кардинально змінилися. В кращу сторону безперечно. Тож і відсоток критично мислячих людей більший. Але де-не-де знаходяться ті самі диванні критики, які знають все краще за інших і схиляють до того, щоб хтось над ними панував. Так ж легше, бо не потрібно думати і аналізувати загальну суспільно-політичну ситуацію як в країні, так і світі. Можна просто перекинути всю відповідальність з себе на якусь іншу людину, а потім звинувачувати її в усіх бідах. Тільки от те, що вони ж і обирали цю одну людину диванні критики наче забувають чи ігнорують. Ось це і є сучасний «патологічний продукт нашої неволі»…
Новою Україна, в принципі, стала. І як 97 років тому, сьогодні і від початку її існування Україна і українці є вільними. Вони не бачать життя під чиїмось пануванням. Лише воля. Тож проходячи різні історичні епохи боряться за це, відстоюючи свої матеріальні та духовні цінності. Боряться і з «патологічними продуктами нашої неволі», які наче сезонні паразити з’являються і нищать врожай тяжкої праці. Ці ж паразити і спонукають до творення, усвідомлення та вкорінення матеріальних і духовних цінностей. Тож Україна, Нова Україна, вміє (але й покращує навички теж) зорганізувати трудову більшість нації до суспільного будівництва і боротьби. Боротьби із зовнішніми і внутрішніми ворогами.
Ангеліна Вовк, 3 курс